Ви переглядаєте текстову версію цього сайту, яка використовує менше даних. Перегляньте основну версію сайту з усіма зображеннями та відео.
"Зухваліша за чоловіків". Перша жінка, що писала оголені еротичні картини
- Author, Кет Паунд
- Role, BBC Culture
- Published
- Час прочитання: 6 хв
Лавінія Фонтана, портретистка пізнього Відродження, стала першою професійною художницею, яка зображувала оголених жінок. Багато її робіт були відвертішими й еротичнішими, ніж картини її колег-чоловіків.
Чи були ці оголені постаті виявом протесту проти надмірної суворості її батька, чи комерційним рішенням - чи ключем до розуміння її внутрішнього світу?
У творчості новаторки Лавінії Фонтани можна побачити дві різні сторони.
Перша постає в її автопортреті 1577 року: художниця сидить за спінетом у розкішній сукні та коштовностях - втілення заможної, освіченої й доброчесної молодої італійки. Мольберт на задньому плані гордо свідчить про обрану нею професію.
Фонтану вважають першою жінкою, яка професійно займалася живописом. Вона мала великий попит як портретистка, а згодом отримала важливі замовлення на створення понад десятка вівтарних образів.
Так вона кинула виклик поширеному уявленню, ніби жінки не здатні здобувати такі престижні замовлення, не кажучи вже про те, щоб їх виконувати.
Другу сторону її творчості демонструє монументальна картина "Мінерва, що вдягається". Оголена богиня ніби не помічає, що за нею спостерігають, і саме збирається вдягнути вишукану, розшиту візерунками сукню. Обережно тримаючи в руках одяг, вона повертається до глядача. Її погляд водночас сором'язливий і сповнений натяків.
Картина була написана для кардинала Сципіоне Боргезе у 1613 році, за рік до смерті Фонтани. Сам факт, що її авторкою була жінка, без сумніву, додавав би картині пікантності в очах тих, хто її бачив.
Не менше значення мало й те, що Фонтана мала репутацію художниці, яка створює подібні зображення, хоча повною мірою ми усвідомили це лише нещодавно.
За останні кілька років Фонтані приписали ще низку робіт, які свідчать, що вона була не лише першою художницею, яка зображувала оголених жінок, а й першою, хто створював еротичні картини, часто зухваліші за роботи її колег-чоловіків.
На перший погляд може здатися дивним, що ці дві протилежні сторони творчості Фонтани співіснували одночасно.
"Її автопортрети дуже пристойні. У її житті немає жодного натяку на скандал. Тож можна подумати, що вона була вельми цнотливою жінкою. Але, можливо, це не так", - каже Патриція Кавацціні, одна з кураторок виставки "(Жінка) художниця" в Національному музеї в Осло, де експонують обидві картини - автопортрет і "Мінерву".
Водночас мистецтвознавиця Елізабет Кроппер вважає, що не варто автоматично припускати, ніби "суспільна пристойність у публічному житті виключає приватну сексуальність та еротичність... Ми маємо визнавати складність і неоднозначність жінок ранньомодерної доби", - розповідає вона BBC.
Незалежно від того, чи відображають ці роботи особисті бажання Фонтани, Енріко Марія даль Поццоло, автор книжки "Лавінія Фонтана: еротичні картини", вважає, що вона мала конкретні комерційні та підприємницькі мотиви, коли бралася як за релігійні, так і за світські сюжети.
"На мою думку, вона робила це, щоб показати свою несхожість на інших... і привернути увагу до сміливості своїх композицій", - розповідає він BBC.
Венера під вуаллю
Найдавніша з відомих еротичних робіт Фонтани - "Венера і Купідон", написана приблизно у 1585-1590 роках.
Оголена Венера - далеко не рідкісний сюжет у мистецтві, однак Фонтана підкреслила чуттєвість образу за допомогою коштовностей, вуалей і перлів.
Через кілька років вона повторила цей прийом, зобразивши відому представницю знаті Ізабеллу Руїні у вигляді Венери. На портреті до пояса, який, без сумніву, призначався лише для приватного перегляду, Ізабелла-Венера вбрана в тонку, майже прозору газову тканину, що зовсім не приховує її грудей.
У тогочасних Флоренції та Римі існували цілі галереї, присвячені портретам вродливих жінок, а в рідній Фонтані Болоньї між ними точилася запекла конкуренція.
"Про них писало багато поетів. Вони складали рейтинги й визначали, хто найвродливіший. Тож, на мою думку, це було частиною культури захоплення жіночою красою", - каже Кавацціні.
Три оголені аристократки
Найяскравіша робота Фонтани в цьому жанрі - нещодавно приписана їй картина "Три оголені жінки" (близько 1600 року). На ній зображено трьох аристократок, одягнених лише в тонкі вуалі та вишукані коштовності, виписані з надзвичайною майстерністю.
Даль Поццоло припускає, що це тогочасна версія сюжету "Суд Паріса", натхненного давньогрецьким міфом про те, як Паріс мав обрати найвродливішу богиню - Геру, Афродіту чи Афіну.
Вважається, що жінка ліворуч - це Кле́лія Фарнезе, яку називали однією з найвродливіших жінок Італії. І вона, і невідома жінка праворуч жестами вказують на очевидну переможницю в центрі - ймовірно, Марію Медічі.
Картина написана на сланці, що надає її поверхні особливого блиску. Тож тогочасний Паріс, який замовив цей твір, міг бачити власне відображення, розглядаючи обрану ним красуню на самоті у своїх покоях.
Писати подібні картини було, безперечно, сміливим кроком, особливо для жінки, яка жила в Болоньї за часів Контрреформації. Тоді суворий архієпископ міста, кардинал Габріеле Палеотті, прагнув поширити моральні настанови Католицької церкви й на живопис.
У своєму трактаті Discorso delle pitture батько Лавінії, художник Просперо, визнавав, що християнський живописець має уникати скандальних сюжетів, адже їх зображення є гріхом.
Водночас він стверджував, що з фінансових міркувань митці повинні приймати замовлення на такі роботи, а розбиратися із замовниками має сама Церква під час сповіді.
Його суперечлива позиція, можливо, пояснюється тим, що він навчав доньку й допоміг їй стати на шлях прибуткової кар'єри. Але згодом, коли його власна творчість вийшла з моди, він змусив її підписати контракт, за яким вона мала віддавати йому всі свої заробітки до його смерті.
Чи могла Лавінія навмисно розширювати межі дозволеного, протестуючи проти батька?
Венера з прекрасними сідницями
Можливо, невипадково найзухваліші роботи Фонтани з'явилися в роки перед смертю Просперо у 1597 році та після неї - саме тоді вона могла відчути, що батьківські пута слабшають.
Найвідвертіші з цих картин зосереджені на жіночих сідницях. Це можна пояснити відновленням інтересу до Venus Callipyge - Венери з прекрасними сідницями, нещодавно знайденої римської статуї богині, яка зухвало піднімає одяг, оголюючи сідниці.
Цей сюжет переосмислювали різні художники-чоловіки, зокрема Джорджоне, Тіціан і Веронезе. Але вони "не наважувалися зображати, як хтось торкається сідниць богині", каже даль Поццоло.
Лавінія ж наважилася на це у своїй картині "Марс і Венера", написаній приблизно у 1594-1595 роках.
"На мою думку, те, що цю межу переступила саме художниця, можна пояснити вигодою для її самопросування", - каже даль Поццоло.
Картина вражає зображенням неприборканої пристрасті. Марс хапає Венеру за сідниці, водночас наближаючись до неї тазом. Загострений виступ на його щиті та меч, спрямований між ногами богині, не залишають сумнівів щодо його збудження. А Венера повертається до глядача й багатозначно усміхається.
Приховане багатство внутрішнього світу
Жіночі сідниці знову опиняються в центрі уваги на оголеній Мінерві, яку Фонтана намалювала у 1604 році, вже після переїзду до Рима. Однак привертає увагу й обличчя богині: існує припущення, що художниця зобразила саму себе.
Ця версія ґрунтується на вірші 1605 року, у якому вихваляють її майстерність і припускають, що для зображення чесноти та краси їй була потрібна лише одна модель - вона сама.
"Незалежно від того, чи схожа ця постать на Лавінію, її ототожнюють із нею - як це часто трапляється з жінками-художницями", - каже Кроппер.
Саме поєднання двох образів Фонтани - витонченої, освіченої та талановитої художниці, яка водночас працювала з еротичними сюжетами, - без сумніву, спонукало кардинала Сципіоне Боргезе, відомого колекціонера й мецената, замовити їй картину "Мінерва" у 1613 році. Вона посіла почесне місце на стінах вілли Боргезе в Римі.
"Таку велику картину неможливо сховати. Особливо якщо її замовив найвимогливіший меценат міста у найвідомішої художниці Рима", - каже даль Поццоло.
Кардинал, імовірно, показував її "кожному, хто, на його думку, міг би її оцінити". Тоді серед таких глядачів, найімовірніше, були лише чоловіки з найвищих суспільних кіл.
Сьогодні ж усі ми можемо вільно милуватися творчістю цієї непересічної жінки, яка ламала усталені норми, а її загадкова усмішка на автопортреті явно приховувала багатий і складний внутрішній світ.
End of Підписуйтеся на нас у соцмережах