Сонний параліч та ще 5 наукових пояснень, чому ми можемо бачити і відчувати привидів

Від давньомесопотамських історій про духів, які потребують піклування з боку своїх живих родичів, і аж до "Різдвяної колядки" Чарльза Діккенса, людство має давню традицію розповідей про привидів та духів.

Але чому наш інтерес до привидів не зникає й досі?

Професорка Крістін Сіммондс-Мур, психологиня з Університету Західної Джорджії (США), зазначає: люди, безперечно, стикаються з явищами, які вони вважають паранормальними — термін, що зазвичай використовується для опису подій, які наразі неможливо пояснити з наукової точки зору.

"Для них це суб'єктивна реальність… і такі явища можуть справляти величезний вплив на людей", — каже вона.

Проте це зовсім не означає, що вони мають надприродну суть.

Зміна свідомості

За словами Сіммондс-Мур, коли люди стикаються з чимось паранормальним, у їхньому мозку може відбуватися багато різних процесів.

Одне з можливих пояснень пов'язане з так званим гіпнагогічним станом — періодом між сном і неспанням.

"Чимало таких випадків трапляється тоді, коли люди перебувають у стані дещо зміненої свідомості", — зазначає Сіммондс-Мур.

У такі моменти межа між внутрішньою уявою та зовнішнім сприйняттям може розмиватися, через що стає важко розрізнити одне від іншого.

Саме в цей час може виникнути сонний параліч — стан, з яким, згідно з дослідженням 2011 року, стикалися 7,6% населення. У цьому дослідженні, опублікованому в журналі Sleep Medicine Reviews, використовувалася міжнародна вибірка, до якої не увійшли студенти та люди з психічними розладами.

За словами професора Кріса Френча з Голдсмітського коледжу Лондонського університету (де він заснував підрозділ із вивчення аномальної психології, що досліджує наукові причини, здавалося б, паранормальних явищ), це момент, коли "ваше тіло прокидається, а мозок — ні".

Сонний параліч супроводжується низкою симптомів, серед яких — чітке відчуття присутності в кімнаті когось або чогось стороннього.

"Навіть якщо ви нічого не бачите й не чуєте в кімнаті, у вас виникає відчуття, що там хтось є", — каже Френч.

Під час сонного паралічу люди також можуть відчувати повноцінні галюцинації, зокрема й фізичні відчуття.

"Це може бути справді жахливо, — каже Френч. — Але це галюцинаторний досвід. Це не реальність".

За словами експертів, причиною паранормальних переживань може бути також парейдолія — схильність вбачати певні образи в хаотичних об'єктах чи явищах.

"Через особливості роботи нашої зорової системи ми досить легко можемо, помітивши щось боковим зором, помилково сприйняти це як обличчя, хоча насправді це не так", — пояснює професор Родні Шмальц з Університету Мак'юена в Едмонтоні (Канада).

Як зазначає Сіммондс-Мур, у стані стресу ми ще більше схильні знаходити такі образи.

Деякі психологи вважають, що відчуття чиєїсь присутності, коли ми перебуваємо наодинці, може бути зумовлене явищем, яке називається дисоціацією.

За словами Сіммондс-Мур, дисоціація виникає тоді, коли певні аспекти власного Я сприймаються як щось окреме. Вона зазначає, що в крайніх проявах це може траплятися під час сильного стресу — наприклад, унаслідок нещасного випадку, — коли людина відчуває, ніби вона "відокремлюється від самої себе".

Проте це може відбуватися і в повсякденному житті: скажімо, коли ми діємо на "автопілоті", виконуючи звичну дію — наприклад, повертаючись автомобілем додому.

Що стосується відчуття чиєїсь присутності, то, як пояснює Сіммондс-Мур, людина може сприймати певний аспект власного Я, але "як іншу істоту". Вона додає, що такі дисоціативні стани також частіше виникають у періоди стресу або браку сну.

Деякі дослідження виявили зв'язок між повідомленнями про паранормальні явища та психологічною рисою, що має назву "транслімінальність". За словами Сіммондс-Мур, люди з вищими показниками зазвичай є "надзвичайно творчими особистостями з розвиненою уявою та схильністю до фантазування" Вони частіше "глибоко переймаються мистецтвом чи музикою", а також "запам'ятовують свої сни й надають їм певного значення".

Крім того, за її словами, такі люди частіше відчувають чиюсь невидиму присутність поруч із собою.

Також у них може спостерігатися синестезія — стан, за якого інформація, що надходить через один канал чуття, викликає реакцію в іншому.

Сіммондс-Мур наводить приклад: якщо людина із синестезією бачить рожевий колір, у неї може виникнути підсвідома асоціація з трояндами, внаслідок чого їй здається, що вона відчуває їхній запах.

Дослідниця припускає, що для декого саме такі міжсенсорні явища можуть пояснити певні паранормальні переживання.

Однак психологічні феномени — не єдине можливе пояснення.

Роль оточення

За словами Френча, деякі місця є "за своєю суттю більш моторошними" за інші.

"Якщо ви переходите з добре освітленого місця в погано освітлене — це один фактор. Інший — приміщення з високими стелями: потрапляючи в такі місця, люди часто відчувають дещо більшу тривогу та певний дискомфорт", — зазначає він.

Проте інші фактори того, що нас оточує, дещо складніші. Прикладом цього є наявність інфразвуку — звуків із частотою менше 20 герц. Він виникає через різні джерела: роботу механізмів, транспортний рух і навіть системи водопроводу чи опалення, особливо в старих будівлях.

Як стверджує Шмальц, хоча ми не можемо свідомо чути інфразвук, це не означає, що він на нас не впливає.

У проведеному ним дослідженні було виявлено, що наявність інфразвуку спричиняє незначне підвищення рівня кортизолу — гормону, пов'язаного зі стресом, — у слині учасників. Крім того, це корелювало з посиленням відчуття роздратування в учасників експертименту.

Зв'язок між інфразвуком і паранормальними явищами є предметом суперечок. Зокрема, дослідження, проведене самим Френчем, не виявило жодних доказів такого взаємозв'язку.

Шмальц погоджується, що наявності самого лише інфразвуку недостатньо для виникнення паранормального досвіду, проте зазначає, що він може бути "однією з деталей загальної картини" — особливо з огляду на те, що такі психологічні явища, як парейдолія, часто посилюються на тлі тривоги.

Відчувати тривогу або думати, що ви щось помітили — це одне, але чому ми приписуємо це "щось" саме надприродному?

Істина проти виживання

Дехто припускає, що відповідь може критися в нашій еволюції.

"Ми створені для виживання, а не для пізнання істини", — стверджує фольклористка Дебора Гайд, яка досліджує, чому люди вірять у надприродне.

"Значна частина наших когнітивних і сенсорних систем насправді спрямована на забезпечення нашого виживання, а не на встановлення абсолютної істини в тій чи іншій ситуації".

У минулому схильність одразу припускати найгірший розвиток подій могла давати нам еволюційну перевагу — наприклад, коли ми сприймали тінь як хижака, а незрозумілий звук як потенційну загрозу.

За словами Гайд, цьому сприяє також когнітивне упередження, відоме як "виявлення суб'єкта".

Як зазначає Френч, це означає, що, стикаючись із чимось дивним, "ми за замовчуванням припускаємо, що причиною цього є хтось або щось, наділене свідомістю, яке діє з певним наміром щодо нас".

"Від цього вже недалеко до думки, що навколо можуть існувати подібні загрози — і що цими загрозами іноді можуть бути різноманітні невидимі істоти", — каже він.

Схильність до підтвердження власної думки також може допомогти пояснити, чому люди приписують незвичайні явища надприродним причинам.

Гайд зазначає, що, хоча конкретні вірування різняться залежно від культури, релігія та забобони, здається, "вбудовані в наше програмне забезпечення".

"Якщо у вас уже є система переконань, яка припускає, що привиди справді існують, то цілком логічно сказати: "Ну, ось і пояснення", — каже Френч.

Це може поєднуватися з тим фактом, що люди, можливо, самі хочуть вірити в привидів.

"Коли йдеться про щось, у що ми вже віримо або хотіли б вірити, ми приділяємо більше уваги доказам, які, здається, підтверджують це", — пояснює Френч.

"[Привиди] — це один із доказів існування життя після смерті. Тож якщо нам близька ідея життя після смерті, ми будемо більш схильні припускати, що привиди справді можуть існувати".