Болючі секрети. Угорщина відкриває архіви комуністичного минулого

Угорщина публікує в інтернеті архів документів державної служби безпеки. Це може розкрити імена тих, хто шпигував за сусідами, колегами, друзями та родичами протягом чотирьох десятиліть комуністичного правління, що тривало до 1989 року.

Уряд називає це важливим кроком у демократичному переході Угорщини.

Для одних це довгоочікувана можливість отримати пояснення щодо арештів, допитів і зникнень людей, до яких вдавалася держава за допомогою розгалуженої мережі шпигунів.

Для інших це може означати викриття болісних таємниць, похованих упродовж десятиліть.

Будучи активістом опозиції в комуністичній Угорщині 1980-х років, Балінт Мадяр знав, що за ним пильно стежать.

Згодом йому вдалося отримати окремі фрагменти інформації, яку держава таємно збирала про його життя. Серед них - звіт інформатора поліції про виступ, який Мадяр виголосив перед групою вчителів у 1987 році. У ньому йшлося, що він "заявив: у нашій країні незабаром відбудеться зміна режиму".

Тепер Мадяр може навіть посміятися з цього.

"Я не пам'ятав, що вже тоді говорив про можливість зміни режиму", - розповідає він BBC News World Service.

Він досі не знає, хто був інформатором і як саме за ним стежили, але тепер може отримати відповіді.

"Сам механізм і те, як він працював, ніколи не оприлюднювали, - каже він. - Можливо, тепер, коли всі документи стануть повністю доступними, кожен зможе краще зрозуміти, як працювала система загалом".

Публікацію першої частини архіву в середу, 4 листопада, приурочили до 70-ї річниці жорстокого придушення радянськими військами угорського антикомуністичного повстання 1956 року.

У наступні роки сотні лідерів повстанського руху ув'язнили та стратили.

Угорська держава створила масштабну систему стеження. До співпраці залучали пересічних громадян - часто за допомогою шантажу або хабарів, - щоб ті шпигували за людьми у своїх громадах.

В архівах згадуються імена 50-60 тисяч таких осіб, розповідає керівник Історичного архіву державної безпеки Угорщини Герге Бендегуз Чех.

"Ми скануємо й публікуємо всі справи колишніх агентів, - каже Чех. - Тож принаймні з документів, які збереглися, можна буде дізнатися не лише про те, що людину завербували, а й за яких обставин, як саме відбувалося вербування, чим її шантажували та як вона діяла".

Петер "Сіамі" Мюллер був частиною андеграундної рок-сцени Угорщини 1980-х років, яка кидала виклик владі. Серед публіки незмінно були інформатори поліції, які стежили за присутніми.

"На тебе могли донести, забрати до відділку - так, це траплялося регулярно", - розповідає він.

Мюллер роками боровся з комуністичною системою, але сама ідея викриття тих, хто співпрацював із владою, викликає в нього суперечливі почуття.

"Я не зовсім поділяю думку, що після стількох років суспільству потрібне таке очищення чи катарсис - що людей треба викривати, принижувати, ганьбити й карати, хоча вони або вже померли, або перейшли на інший етап життя", - каже він.

Закон про оприлюднення архівів ухвалили у вересні.

Після переконливої перемоги на квітневих виборах над Віктором Орбаном, прем'єр-міністр Петер Мадяр заявив, що його уряд "виконає одну з найважливіших обіцянок демократичного переходу - ми зробимо наявні документи відкритими для громадськості й доступними для пошуку".

Деякі країни, зокрема Польща та Німеччина, відкрили свої архіви значно швидше після падіння комунізму. Втім, не всі документи оцифровані, а пошук може обмежуватися особистими або сімейними справами.

Угорщина заявляє, що її онлайн-архів дозволить будь-кому здійснювати відкритий пошук без обмежень.

Однак, на думку Балінта Мадяра, архіви відкривають надто пізно, щоб винні могли понести відповідальність.

"Тепер питання вже не стільки в тому, кого слід було б притягнути до відповідальності або кого ще можна притягнути, адже більшість представників того покоління вже померли, а інші завершили активну трудову діяльність", - каже він.

Після падіння комунізму Балінт Мадяр став депутатом парламенту й міністром уряду. Нині він - старший науковий співробітник Інституту демократії Центральноєвропейського університету в Будапешті.

Для нього значення оприлюднення архівів виходить за межі питання відповідальності окремих людей.

"Нація не може й далі жити з брехнею, не зіткнувшись у той чи інший спосіб із власним минулим, - каже він. - [Відкриття архівів] безумовно допомогло б Угорщині це зробити".

Незабаром Угорщина дізнається набагато більше про своє похмуре минуле.

Прихильники цього кроку вважають його важливим етапом на шляху до історичного примирення. Але для декого зіткнутися з цими таємницями буде болісно.