Туск проти Навроцького? Чи був "державний переворот" і що відбувається в Польщі

Протистояння навколо Конституційного трибуналу Польщі, яке почалося зі спірної зміни його голови й продовжилося нічною сутичкою за особистої участі президента країни, перейшло в режим політичних консультацій.

Це зовсім не означає, що конфлікт вичерпано чи що він не може розгорітися з новою силою.

Але це дає ВВС час перевести подих і проаналізувати причини та наслідки драматичних сцен у центрі Варшави, а також спрогнозувати подальший розвиток подій.

Частина великого протистояння

Головне, що потрібно знати про події у Варшаві, - це те, що все політичне життя Польщі протягом останніх двадцяти років обертається навколо протистояння двох головних політичних сил: правоцентристської "Громадянської платформи" нинішнього прем'єра Дональда Туска та консервативної "Права і справедливості" (ПіС) Ярослава Качинського.

Польща – парламентська республіка. Ключові важелі впливу на її економічне та соціальне життя перебувають у руках прем'єр-міністра. Але після того, як минулого року президентські вибори за підтримки ПіС виграв Кароль Навроцький, він дав зрозуміти, що не збирається задовольнятися другорядною роллю в політичній системі країни.

На практиці це виражається не лише в постійних словесних баталіях між президентом і членами його команди з одного боку та урядом з іншого.

Навроцький набагато частіше, ніж його попередники, використовує інструмент вето аби блокувати ініціативи Туска і його команди. Злі язики кажуть, що головною політичною метою Навроцького сьогодні є вставляння палиць в колеса уряду, аби "Платформа" та її союзники зазнали поразки на парламентських виборах, запланованих на осінь наступного року.

Події біля Конституційного трибуналу – це тільки прояв цього базового протистояння польської політики, хоч і, треба визнати, досить радикальний навіть за місцевими суворими мірками.

Однак фактом є те, що це протистояння почалося не в п'ятницю ввечері й точно не закінчиться завтра.

"Державним переворотом" цю ітерацію більшого конфлікту називають хіба що прихильники однієї з його сторін, а саме "Права і справедливості", яка втрачає свої позиції в трибуналі, та її "група підтримки".

Докопатися до першопричин

Коріння конфлікту навколо Конституційного трибуналу сягає більш ніж десятиліття в минуле, тому розглядати події вечора п'ятниці та ночі на суботу у відриві від контексту просто немає сенсу.

Звичайно, в цю п'ятницю формально все почалося з того, що суддя Конституційного трибуналу Анна Корвін-Пьотровська на правах судді з найбільшим стажем роботи у галузі права, оголосила про відсторонення чинних голови трибуналу та його заступника. Підстави, на яких вона видала це розпорядження, одні польські юристи вважають цілком легітимними, інші називають нерелевантними для даної ситуації.

Але якщо відмотати плівку трохи назад, то ми дізнаємося, що голова трибуналу Богдан Свєнчковський навіть не вважає Корвін-Пьотровську суддею.

Усе тому, що вона не склала, як того вимагає закон, присяги судді перед президентом. Така сама проблема є у чотирьох її колег, яких, як того вимагає закон, обрав Сейм починаючи з весни цього року. Президент просто не призначив їм дати складання присяги з причин, що їх чимало юристів вважають суто формальними.

Після численних безрезультатних прохань до президента прийняти в них присягу судді склали її – але не в президентському палаці, як це було заведено досі, а в кабінеті спікера Сейму. Акти про це надіслали президентові й почали вважати себе повноправними суддями.

Проте ані Кароль Навроцький, ані Богдан Свєнчковський їх такими не вважали. Голова трибуналу просто не допускав їх до робочих місць. Ситуацію не змінила навіть рекомендація Венеційської комісії, адресована Навроцькому, - прийняти у законним чином обраних суддів присягу.

Відмотаємо ситуацію ще далі назад – і побачимо, що, згідно з рішеннями Суду ЄС та Європейського суду з прав людини, Конституційний трибунал не відповідав вимогам незалежного й безстороннього суду, створеного на підставі закону. Ба більше, з 2024 року, коли до влади прийшла "Платформа", уряд Туска просто не публікував рішень трибуналу, оскільки не вважав його легітимним.

Причина цього – події 2015 року.

У жовтні того року Сейм, більшість у якому формувалася навколо "Платформи", у самому кінці своєї каденції обрав п'ятьох суддів Конституційного трибуналу. Проблема полягала в тому, що на той момент вакантними були лише три суддівські місця, повноваження ще двох суддів закінчувалися в недалекому, але все ж майбутньому, і, по ідеї, замінювати їх мав би вже наступний парламент, більшість у якому здобула незадовго до цього на виборах партія ПіС.

Тодішній президент, висуванець ПіС Анджей Дуда, не прийняв присяги в жодного з обраних тоді суддів. А в листопаді-грудні 2015 року підконтрольна ПіС більшість у новому Сеймі обрала п'ятьох нових суддів трибуналу, - попри те, що троє суддів із "першої" п'ятірки були обрані цілком законно.

Дуда прийняв присягу в цієї "другої" п'ятірки, тим самим поклавши початок явищу так званих "суддів-дублерів". Противники ПіС називали всі рішення трибуналу, до яких були причетні "судді-дублери", нелегітимними. На проблеми з легітимністю трибуналу вказували й європейські суди, але тодішня партія влади не реагувала на ці зауваження. Більше того, у 2021 році Конституційний трибунал ухвалив рішення, яким фактично поставив під сумнів принцип верховенства європейського права над національним.

У будь-якому разі, однозначно хороших і поганих героїв у цій історії, якщо розглядати її в комплексі, немає.

Професор-конституціоналіст Варшавського університету Марцін Матчак в ефірі радіо TokFM покладає відповідальність за конфлікт і на тих, хто призвів до виникнення нинішньої ситуації, і на тих, хто вдався до її розв'язання у настільки радикальний спосіб.

Всі думки про вибори

Що ще треба знати про Польщу – це те, що ще до подій біля Конституційного трибуналу головною великою темою її політичного життя були парламентські вибори, які мають відбутися восени наступного року.

Ставки на них будуть справді дуже високими.

Якщо сумарну більшість голосів у новому Сеймі здобудуть праві сили, вся повнота влади в країні опиниться в руках консервативних, націоналістичних, євроскептичних сил з усіма наслідками, які з цього випливають. Якщо перемогу здобуде табір прихильників нинішнього уряду, це стане свідченням того, що минулорічний успіх Навроцького багато в чому був випадковістю, а Польща насправді опирається "правому поворотові" у світовій політиці.

Події біля трибуналу вже зараз можна розглядати як важливу віху у виборчій кампанії, яка формально ще не розпочалася.

Кароль Навроцький, який у п'ятницю увечері летів із робочим візитом до Сенегалу, але розвернув літак в іспанському повітряному просторі заради того, щоб посеред ночі особисто й, судячи з усього, з застосуванням рукоприкладства прорватися до будівлі трибуналу, зміцнив свій образ рішучого, безкомпромісного, сильного – в тому числі й фізично – політика. Якщо мають рацію спостерігачі, які стверджують, що зараз Навроцький докладає максимум зусиль, аби напередодні парламентських виборів стати неформальним лідером правого флангу політичної сцени, то події біля трибуналу значно збільшили його шанси на успіх.

Тим більше, що ці події призвели до, можливо, несподіваної консолідації правих сил навколо захисту відсторонених суддів. Донедавна в середовищі польських правих панували розбрат і фрагментація – сьогодні, принаймні в ситуації з трибуналом, єдиним фронтом виступають усі: від правоцентристів із партії "Розвиток Плюс" екс-прем'єра Матеуша Моравецького до ультраправих антисемітів із "Конфедерації Польської Корони" Гжегожа Брауна.

Другу половину суботи президент Кароль Навроцький провів у консультаціях із парламентськими політичними силами – очевидно, намагаючись позиціонувати себе як центр влади, здатний напрацювати вихід з кризової ситуації.

"Платформа" Дональда Туска одразу оголосила, що до президентського палацу на зустріч не піде.

"Потрібно дотримуватися конституції, а не консультації проводити", - заявив впливовий член партії прем'єра Гжегож Наперальський, якого цитує Gazeta Wyborcza.

Але те, що на консультації до президента прийшли представники коаліційної Польської селянської партії на чолі з другою людиною в уряді, міністром оборони Владиславом Косіняком-Камишем, порушує питання про те, наскільки монолітними є ряди команди Туска.

Сам прем'єр у суботу ввечері виступив із коротким зверненням до народу.

"Я впевнений, що Конституційний трибунал почне діяти так, як повинен, зокрема й незалежно від мене, самостійно та згідно з конституцією. Завдання виконавчої влади, а отже, і моє завдання, - забезпечити йому безпеку та умови для роботи. І я маю намір виконати це завдання", - заявив Туск, не поділившись з аудиторією подробицями того, як саме він збирається це зробити.

Проте його позицію теж можна розглядати в передвиборчій логіці.

Одна з ключових претензій до уряду Туска з боку його прихильників якраз полягає у відсутності особливих успіхів у демонтажі катастрофічних для стану польської демократії наслідків правління ПіС. Такі рішучі – на межі із незаконними – дії Туска у відповідь на гру Навроцького цілком можуть "зайти" частині його потенційного електорату, яка вважає, що "добро має бути з кулаками".

Що далі?

Чому загострення навколо трибуналу відбулося саме зараз?

Частина польських спостерігачів пов'язує це з тим, що у вересні цього року Сейм обрав суддею трибуналу Мацея Берека, близького соратника і довіреного юриста Дональда Туска. Він став восьмим суддею, обраним нинішнім скликанням парламенту, - і в разі, якби всі вони приступили до роботи, саме ці судді становили б арифметичну більшість у трибуналі, що складається з п'ятнадцяти суддів.

Нібито саме ця обставина могла бути справжньою причиною, з якої Кароль Навроцький не приймав присяги від цих суддів, і нібито саме обрання Сеймом останнього, восьмого судді могло запустити в дію схему зміни керівництва Конституційного трибуналу, свідками якої ми стали увечері 30 жовтня.

Тепер критичною датою для подальшого розвитку подій виглядає наступний вівторок, 3 листопада. Саме на цей день Анна Корвін-Пьотровська скликає загальні збори суддів Конституційного трибуналу.

По-перше, вони мають затвердити бюджет трибуналу на наступний рік. Без цього протокольного рішення функціонування суду у 2027 році буде просто неможливим.

По-друге, збори мають розглянути подання генерального прокурора про зняття недоторканності з Богдана Свєнчковського та його заступника Бартоломеуша Соханського – обом інкримінують зловживання на посадах, а до Свєнчковського на додачу є питання ще з часів його роботи на посаді державного прокурора Польщі. Теоретично за зняттям зі Свєнчковського імунітету може послідувати і його заміна на посаді повноцінного голови трибуналу.

Штука в тому, що для того, щоб відкрити загальні збори суддів, на них повинні з'явитися десять членів трибуналу з п'ятнадцяти. У таборі Корвін-Пьотровської є восьмеро, включно з нею самою (при цьому, як ми пам'ятаємо, п'ятьох із них не визнають суддями трибуналу Кароль Навроцький і Богдан Свєнчковський, який уже заявив, що скликання Корвін-Пьотровською загальних зборів на 3 листопада є незаконним), отож подальший розвиток подій залишається окремою інтригою.

Згідно з однією з версій, які висувають польські ЗМІ, серед "старих" суддів, призначених ще до 2023 року, може знайтися двоє таких, що прийдуть на збори, скликані Корвін-Пьотровською, забезпечивши таким чином кворум. Згідно з іншою – загальні збори проведуть восьмеро суддів, а креативне обґрунтування того, чому кворуму не було зібрано, уже написане.

Утім, вже зараз чимало спостерігачів застерігають: значна частина вкрай поляризованого польського політикуму (і, що ще важливіше, суспільства) просто не визнає "новий" трибунал легітимним, і це матиме довготривалі наслідки для польської політичної та правової систем.

Нарешті, залишається ймовірність того, що загальні збори суддів провести не вдасться, і ситуація повернеться до патового стану.

У такому разі розв'язувати її доведеться, найімовірніше, неординарними політичними методами, оскільки суто юридичні способи виходу із ситуації, схоже, вичерпано.