Яку користь приносять уявні друзі - навіть у дорослому віці

У дитинстві в мене було багато чудових друзів, але одна компанія залишила особливий слід у моїй пам'яті.

Капін, Мія та Ханна були моїми найближчими друзями з раннього дитинства, і я пам'ятаю безліч щасливих моментів, проведених разом. У спекотні літні дні ми годинами плели вінки з ромашок, шукали на небі хмари химерних форм і тренувалися стояти на руках.

Ми були нерозлучною четвіркою, але не зовсім звичайною: Капін, Мія та Ханна були цілковитими витворами моєї уяви.

Однак я вигадала їх не тому, що почувалася самотньою чи сором'язливою або не мала справжніх друзів. Власне, навіть тепер, через багато років, я не впевнена, звідки вони взялися і чому.

Хай би якими були їхні витоки, дослідження уявних друзів свідчать, що мені пощастило, що вони в мене були.

Привітний пакет молока

За даними психологинь Наомі Агіар і Марджорі Тейлор з Університету штату Орегон у США, до семирічного віку дві третини дітей мають уявного друга - створеного ними персонажа, з яким вони регулярно взаємодіють або про якого розповідають.

"У таких дітей не менше друзів, ніж в інших. Кількість взаємних дружніх стосунків у них така сама, як і в дітей, які не мають уявних друзів. Насправді дані свідчать, що майже в усьому вони нічим не відрізняються від інших дітей", - каже Агіар, психологиня й авторка книжки "Уявні друзі та люди, які їх створюють".

"Багато дітей вигадують уявних друзів, бо їм це подобається, і тому, що вони дуже люблять спілкуватися", - пояснює вона.

Однак, як свідчать дослідження, ці вигадані істоти можуть приносити значно більше користі, ніж просто складати компанію.

Діти, які мають уявних друзів, можуть виявляти неабиякі здібності до творчого оповідання, бути менш сором'язливими, більше цікавитися фантастикою, краще зосереджувати увагу, менше користуватися екранами й мати яскравіші образи в уяві, ніж діти, які не мають уявних друзів.

Кожен уявний друг унікальний для дитини, яка його створила. За словами Агіар, його образ часто змінюється відповідно до мінливих забаганок і потреб, що виникають упродовж дитинства.

Один із її улюблених прикладів - дівчинка, у якої уявним другом був невидимий пакет молока. Пакет розповідав їй, як це - не бути людиною, а вона пояснювала пакету, як це - бути людиною, каже Агіар.

Мої власні уявні друзі з'явилися, коли мені було близько трьох років.

Ханна й Мія були натхненні двома дівчатками з одного балетного фільму. Вони ніколи не ходили, а лише стрибали, підстрибували й кружляли, безперервно повторюючи балетні рухи. На них були однакові ніжно-рожеві боді для балету, пачки й балетні туфельки.

Але звідки взявся Капін, я не маю жодного уявлення.

Він був старшим за нас трьох і мав вишукані манери, які ніби матеріалізувалися в сірій хмарі, що тягнулася за ним. Зазвичай він тримався осторонь і за потреби давав мудрі поради.

Пізнання чужого внутрішнього світу

"Для мене найважливіше в уявному другові - це створення його свідомості та взаємодія з нею", - каже Пейдж Девіс, доцентка кафедри психології розвитку та психопатології Лідського університету у Великій Британії.

Одні уявні друзі мають прототипами реальних людей або є персоніфікованими предметами, інші постають у вигляді тварин чи фантастичних істот.

Марта Хіменес-Дасі з Університету Валенсії в Іспанії та її колеги виявили, що діти віком від чотирьох до шести років, які мали уявних друзів, отримували вищі результати, ніж діти без таких друзів, під час тестування на розуміння психічного стану інших людей і розуміння емоцій.

Це означає, що вони краще усвідомлювали: інші люди можуть мати переконання, бажання та наміри, відмінні від їхніх власних.

Поки що незрозуміло, чи розвивається таке емоційне розуміння завдяки спілкуванню з уявними друзями, чи все відбувається навпаки: діти, яким цікаві думки й почуття інших людей, частіше вигадують собі таких друзів.

Практика дружби

Пейдж Девіс та її колеги досліджували, чи поширюється користь від уявних друзів і на дітей з нейровідмінностями.

Діти з аутизмом здатні заводити й підтримувати успішні дружні стосунки, однак їхній підхід до спілкування, соціального розуміння та розуміння емоцій часто відрізняється від підходу їхніх нейротипових однолітків. Це може впливати на стосунки, каже Девіс.

Крім того, за її словами, такі діти нерідко дещо інакше беруть участь в уявних іграх: зазвичай вони охочіше займаються такими видами діяльності, як малювання, ніж грають у вигадані ситуації.

Усе це дає підстави припускати, що вони можуть бути менш схильними вигадувати уявних друзів.

Однак, опитавши батьків 124 дітей з аутизмом, Девіс з'ясувала, що 49% учасників повідомили: їхня дитина вигадала уявного друга у віці від одного до 11 років.

За словами експертів, завдяки такому спілкуванню діти з аутизмом отримують можливість практикувати соціальні взаємодії, які можуть даватися їм непросто.

"Створення уявного друга може стати безпечним простором для дослідження", - каже Трейсі Глісон, професорка психології коледжу Веллслі у США.

"Батьки дітей з аутизмом, які вигадали собі уявного друга, повідомляли, що, на їхню думку, їхні діти краще розуміють психічний стан інших людей, ніж діти без таких друзів, - каже Девіс. - Крім того, вони значно більше цікавляться спілкуванням з іншими та пошуком нових друзів".

Уявна дружба також може допомогти дітям почати встановлювати особисті межі, краще розуміти, що їм комфортно, навчитися вести складні розмови та знаходити спільну мову, щоб разом розв'язувати проблеми.

Агіар наводить приклад дитини, у якої є шкільний друг, що постійно краде її улюблену іграшкову вантажівку. Можливо, каже вона, уявний друг цієї дитини теж постійно краде її улюблену вантажівку.

Завдяки уявному другові дитина може покричати, перепросити, а потім домовитися про спільні правила.

"Це відповідає етапу розвитку дитини, адже саме вона керує процесом [розв'язання проблеми]", - каже Агіар.

Друзі на все життя?

"Думаю, багато хто вважає, що [уявна дружба] пов'язана лише з раннім дитинством і не є частиною подальшого розвитку, - каже Глісон. - Але таке трапляється і в підлітковому, і в дорослому віці".

У нещодавньому дослідженні, яке ще проходить рецензування, Глісон виявила, що чимало дорослих мають уявних друзів. Із 56 учасників, які повідомили, що мали такого друга, 68% вигадали його до 20-річного віку. Близько 30% учасників сказали, що створили свого уявного друга вже в дорослому віці.

За словами Глісон, дорослі створюють уявних друзів з різних причин: щоб мати компанію та соціальну підтримку, моделювати інтелектуальні ситуації, знаходити мотивацію, відчувати прихильність і емоційну близькість, отримувати поради, розв'язувати моральні дилеми, а також просто розважатися й трохи відволікатися від щоденних дорослих турбот.

"Тут ідеться радше про те, як функціонувати в суспільстві, бути частиною групи, добре виконувати свою роботу", - каже Глісон.

На її думку, уявні друзі можуть допомагати дорослим відпрацьовувати ситуації, пов'язані з роботою.

"Вони також допомагають розвиватися й змінюватися, даючи можливість стати тим, ким ти хочеш бути, і жити таким життям", - додає вона.

Хоча деякі уявні друзі зникають наприкінці дитинства, інші залишаються поруч і допомагають на кожному етапі життя.

Капін, Мія та Ханна були чудовою компанією. Можливо, вони також допомагали мені усвідомлювати питання, пов'язані з моїм розвитком, на які я тоді ще навіть не розуміла, що потребую відповіді.

Але приблизно в дев'ять років, коли я наближалася до підліткового віку, Капін, Мія та Ханна зникли, залишивши мене саму давати собі раду.

Коли я тепер уявляю, як ми всі разом сидимо в саду й дивимося, як хмари повільно пливуть і змінюють одна одну, мене огортає тепле почуття.

Я знаю, що вражаючі піруети Ханни й Мії залишилися в минулому.

А от щодо Капіна - важко сказати, чи повернеться він. Можливо, колись у майбутньому мені знову знадобляться його поради. І я чомусь відчуваю, що якби це сталося, він був би поруч зі мною, тягнучи за собою свою сіру хмару мудрості.