Чому в Іспанії так багато цілуються на людях

В Іспанії поцілунки на людях - звичне явище. Але невимушене ставлення іспанців до публічних проявів ніжності приховує несподівану історію придушення та бунту.

В Іспанії цілуються всюди. Звісно, є поцілунок в обидві щоки під час зустрічі. Але є й романтичні поцілунки.

Якось мені довелося йти позаду пари середнього віку, яка зупинилася посеред жвавої торговельної вулиці, щоб поцілуватися. Я відчувала легку ностальгію, коли бачила підлітків, які цілувалися в залитих сонцем парках, і протискалася повз захмелілих гуляк, що цілувалися, поки над ними гриміли феєрверки на фестивалі Лас-Фальяс у Валенсії. Навіть моя бухгалтерка завершує свої електронні листи словом "besos" (поцілунки).

За понад шість років життя в Іспанії я звикла до таких публічних проявів ніжності. Але коли моя подруга повернулася до Валенсії після поїздки до Японії, вона одразу їх помітила.

Вийшовши з вокзалу, вона побачила пару, яка пристрасно цілувалася на лавці. Після перебування в країні, де публічні прояви ніжності трапляються набагато рідше, це видовище викликало в неї полегшення.

"Я вдома", - подумала вона.

Це змусило мене замислитися: чи справді Іспанія - країна, де всі цілуються? І що такі публічні прояви ніжності можуть розповісти про її культуру, історію та ставлення до близькості?

Одне з пояснень може критися в тому, як іспанці використовують громадський простір. У багатьох частинах країни повсякденне життя відбувається просто неба - на жвавих вулицях, у кафе та парках.

Дослідження Університету Ворика показало, що Іспанія належить до країн, де під час знайомства з новою людиною люди потребують найменшої особистої дистанції - навіть меншої, ніж їхні сусіди по Середземномор'ю Греція, Італія та Португалія.

Ця схильність помітна на гамірних іспанських площах, де літні тераси заповнені компаніями друзів, які сидять пліч-о-пліч і потягують на сонці каньї (невеликі порції пива).

Ампаро Ласен, професорка соціології Мадридського університету Комплутенсе, каже, що іспанці зазвичай виявляють більше фізичної прихильності, ніж жителі Північної Європи.

"Різниця особливо помітна, якщо порівнювати з країнами Північної Європи або Англією", - каже вона.

Можливо, річ не у тому, що іспанці більш ніжні, ніж жителі інших країн, а в тому, що вони почуваються вільніше, демонструючи свої почуття. Поцілунок на людях не обов'язково є якимось грандіозним романтичним жестом - це просто звична частина повсякденного життя.

Певну роль можуть відігравати й житлові умови. Близько 65% населення Іспанії живе у квартирах - це найвищий показник у ЄС. Водночас стрімке зростання цін на нерухомість дедалі більше ускладнює молодим людям можливість з'їхати з батьківського дому.

Ласен припускає, що обмежені можливості для усамітнення вдома можуть змушувати людей шукати місце для інтимних моментів у громадському просторі.

"В Іспанії ми маємо житлову кризу, через яку звикли зустрічатися з друзями надворі - ходити до барів і ресторанів, а не приймати їх у себе вдома", - каже вона.

За її словами, тепер парам доводиться шукати затишну лавку, щоб побути наодинці - або принаймні майже наодинці.

Але житлова криза не є головною причиною публічних проявів ніжності, каже Ласен. Набагато важливіше те, наскільки невимушено в країні до них ставляться.

"Якщо ніхто не дивиться на вас осудливо або якщо вам просто байдуже, то саме це й полегшує такі прояви почуттів на людях", - пояснює вона.

28-річна Ісабель Ньєто Тоус, яка три роки тому повернулася жити до батьків після перебування за кордоном, знає, наскільки незручно буває ходити на побачення, коли немає достатньо приватного простору.

"Я не хотіла казати батькам, що залишаюся ночувати в когось, бо це було трохи ніяково, тому говорила, що ночую в подруги", - розповідає вона.

Тоус, яка жила в Японії, Франції, Німеччині та Тунісі, вважає, що побачення в Іспанії відрізняються від побачень в інших країнах: від самого початку тут відчувається особлива теплота.

"Люди дуже швидко починають торкатися одне одного й зближуватися. Можливо, у вас ще не зовсім визначені стосунки, ви зустрілися лише двічі, а вже тримаєтеся за руки на людях і постійно торкаєтеся одне одного", - каже вона.

"Я думаю, що до поцілунків на людях загалом ставляться цілком нормально, - додає вона. - Немає різниці між приміщенням і вулицею. Люди поводяться однаково і в інтимному просторі, і на людях".

Хоча сьогодні публічні прояви ніжності в Іспанії - звичне явище, колись прояви сексуальності перебували під суворим контролем. За диктатури Франсіско Франко (1939-1975) консервативні католицькі цінності та обмежувальне законодавство визначали правила поведінки на людях, гомосексуальність була криміналізована, а публічні прояви ніжності перебували під наглядом. За поцілунок на людях парам навіть могли виписати штраф.

Після смерті Франко у 1975 році Іспанія пережила глибоку культурну трансформацію. У Мадриді яскравий контркультурний рух, відомий як "Мадридська Мовіда", прославляв свободу та самовираження.

Кінематографісти, зокрема Педро Альмодовар, кидали виклик консервативним цінностям минулого. У міру розвитку цього руху прояви ніжності та сексуальності ставали дедалі помітнішими в суспільному житті.

Але ці кардинальні зміни не відбулися самі собою. Активісти ЛГБТ-спільноти протестували десятиліттями, прокладаючи шлях до більш відкритого й толерантного суспільства.

Один із ключових протестів відбувся в Мадриді 23 лютого 1987 року. Роком раніше двох жінок заарештували за поцілунок на мадридській площі Пуерта-дель-Соль і на два дні помістили під варту відповідно до закону про "публічний скандал" (Escándalo Público).

Їх затримання спонукало місцеві активістські групи організувати масову акцію поцілунків, щоб привернути увагу до цієї справи. Відтоді й приблизно до 1990-х років кожен Прайд-марш у Мадриді завершувався поцілунками на площі Пуерта-дель-Соль.

Поцілунки на вулицях перетворилися на потужний акт мирного протесту, а правопорушення у вигляді "публічного скандалу" скасували у 1988 році.

Сьогодні публічні прояви ніжності можна побачити по всій Іспанії, але цією свободою користуються не всі однаково. За словами Ласен, літня пара, яка цілується на громадській лавці, може привертати більше уваги, а одностатеві пари можуть стикатися з більшим осудом.

"Не всі однаково комфортно почуваються, демонструючи свої стосунки", - каже вона.

Для Паули Фуріо, колишньої весільної фотографки з Валенсії, поцілунок є символом чогось набагато більшого.

"Нам ще є над чим працювати, але іспанське суспільство загалом дуже відкрите. Поцілунок - це лише верхівка айсберга: він дає уявлення про те, яку свободу можна мати в Іспанії. Це прояв свободи", - каже вона.

Це змусило мене згадати подругу, яка повернулася з Японії, і полегшення, яке вона відчула, побачивши пару, що цілувалася на лавці. Можливо, вона раділа не лише тому, що повернулася додому, а й тому, що опинилася в країні, де щирість важливіша за хороші манери.

Можливо, найдивовижніше в поцілунках в Іспанії - те, наскільки звичним явищем вони стали.