Нова Ялта? Навіщо потрібна зустріч Путіна, Трампа і Сі Цзіньпіна

Підготовка першої в історії тристоронньої зустрічі лідерів Китаю, Росії та США викликала занепокоєння в Європі, де побачили в ній повторення поділу світу на сфери впливу після Другої світової війни.

Однак поки що невідомо, чи відбудеться саміт узагалі, а якщо відбудеться - що на ньому обговорюватимуть. Запропоновані Москвою та Вашингтоном теми не цікавлять Пекін, кажуть експерти-китаїсти.

У середу президент Росії Володимир Путін разом зі школярами відвідував виставку в московському Манежі й зупинився біля великої скульптурної композиції. На ній були зображені Вінстон Черчилль, Франклін Д. Рузвельт та Йосип Сталін на Ялтинській конференції 1945 року.

"А ось керівники трьох головних держав зібралися разом, щоб обговорити, як облаштувати світ після війни", - сказав Путін дітям.

За день до цього міністерство закордонних справ Китаю та пресслужба Кремля повідомили, що проводять консультації щодо тристоронньої зустрічі Путіна з президентом США Дональдом Трампом і головою КНР Сі Цзіньпіном 18-19 листопада, коли вони зберуться в китайському Шеньчжені на саміті АТЕС. Трамп уже публічно підтримав цю ідею.

Повідомлення про те, що Кремль пропонує провести таку зустріч, з'явилися ще в середині жовтня.

Вони одразу викликали занепокоєння в Європі та Україні, нагадавши багатьом про Ялтинську конференцію в лютому 1945 року, коли лідери антигітлерівської коаліції зустрілися в колишній резиденції російських імператорів на Чорному морі. Рузвельт і Черчилль домоглися від Сталіна згоди вступити у війну проти Японії після перемоги над Німеччиною.

Натомість було допущено розширення сфери впливу СРСР на Східну Європу, а також укладено таємну угоду щодо Східної Азії. За нею СРСР отримував японські території - Південний Сахалін і Курильські острови, - а також відновлював радянську військову базу в китайському Порт-Артурі та особливі економічні інтереси в Маньчжурії.

Відтоді у Східній Європі "Ялта" стала синонімом цинічної змови великих держав, які ділять світ на сфери впливу, не зважаючи на інших, зокрема на думку країн, чиї території вони ділять.

"Дуже не хотілося б, щоб це була Ялта-2, 3, 4, коли відбувається перерозподіл впливу, - прокоментував новини про можливу зустріч президент України Володимир Зеленський. - Я вважаю, що після Аляски це стане другою такою дипломатичною, серйозною перевагою Росії, якщо все станеться саме так, як зараз "закидають" росіяни щодо своїх бажань про нову "Ялту".

Переговори про завершення війни в Україні мають відбуватися за участю Європи, заявив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц:

"Європа повинна і хоче відігравати роль у цьому процесі. Ключові питання мирного врегулювання, чи то санкції, чи архітектура безпеки, можуть бути вирішені лише за нашої участі - участі європейців. І всі учасники про це знають".

Війна в Україні, ядерне роззброєння чи сфери впливу?

Про що Путін хотів би поговорити з Трампом і Сі, невідомо. Газета The Wall Street Journal писала, що його мета - заручитися підтримкою завершення війни в Україні на вигідних для нього умовах.

"Поки що є лише попередні напрацювання щодо того, що можна було б обговорити на такому високому рівні й у такому незвичному форматі. Думаю, тією чи іншою мірою Україну буде порушено", - заявив помічник президента Росії Юрій Ушаков.

У Трампа інше бачення порядку денного цього саміту. Він сказав, що готовий зустрітися з Путіним і Сі, але не для переговорів щодо України: "Ми могли б зустрітися, щоб обговорити ядерну зброю та ядерне роззброєння".

Китай не хоче активно долучатися до переговорів про війну в Україні, оскільки це створить враження, ніби він глибоко втягнутий у цей конфлікт, вважає китаїст Джозеф Торігян, доцент Американського університету у Вашингтоні.

А участь у переговорах, з яких виключена Європа, стане аргументом на користь того, що Пекін підтримує у цій війні Москву, - враження, якого Китай усіляко прагне уникнути.

Скептично Пекін ставиться і до переговорів про ядерну зброю, зазначає експерт:

"Одна з причин полягає в тому, що Росія і США мають значно більші ядерні арсенали, ніж Китай. Інша причина - китайці вбачають певну перевагу свого відносно невеликого ядерного потенціалу саме в його непрозорості. Вони воліють, щоб інші держави не знали точних масштабів їхньої ядерної програми", - додає експерт.

Інтерес Росії до такої зустрічі очевидний: не лише усунути Європу від переговорів про війну в Україні, а й укотре продемонструвати, що Москву не вдасться ізолювати на міжнародній арені.

Привабливість саміту для американського лідера також зрозуміла.

"Трамп захоплений цією ідеєю передусім через її церемоніальний бік і політичну атмосферу. Він зможе говорити про те, як чудово, що великі держави зібралися разом, що саме йому першому вдалося організувати таку зустріч і що він несе світові мир", - зазначає Торігян.

Набагато менш очевидні переваги такого саміту для Пекіна. Торігян нагадує, що Ялтинська конференція - болісний спогад не лише для Східної Європи, а й для Китаю, долю якого вирішували лідери Великої Британії, СРСР і США без його участі.

Сталін висунув жорсткі умови вступу СРСР у війну проти Японії. Зокрема, Москва домоглася визнання особливих радянських інтересів у Маньчжурії. Коли про це дізналося китайське керівництво, воно було обурене.

"Навіть Мао Цзедун уже після перемоги комуністів у Китаї 1949 року вважав радянські вимоги, висунуті в Ялті та після неї, серйозним джерелом розбіжностей. Ці суперечності частково пояснюють і подальший розкол між Китаєм і СРСР. Тому для китайців Ялта - аж ніяк не приємний історичний спогад", - зазначає Торігян.

І хоча Ялтинська конференція фактично закріпила за СРСР сферу впливу, історики сперечаються про те, наскільки це було поступкою Сталіну, а наскільки - визнанням неминучої реальності. До лютого 1945 року Червона армія вже контролювала Румунію, Болгарію та значні частини Польщі, Угорщини й Чехословаччини.

Однак у російсько-українській війні, на відміну від Другої світової, серед трьох потенційних учасників саміту безпосередньо воює лише одна країна - Росія. І на відміну від Східної Європи 1945 року, де після розгрому нацистів домінувала Червона армія, зараз російська армія не контролює навіть тих територій на сході України, які Кремль уже проголосив своїми.

Зрештою, лише Росія зацікавлена в однозначному поділі світу на сфери впливу, вважає історик. США не готові відмовитися від підтримки Тайваню. Для Пекіна ж важливо зберегти свою присутність у Латинській Америці, попри те, що ухвалена за Трампа стратегія національної безпеки визначає Західну півкулю як сферу впливу США.

Питання престижу

Паралелі з Ялтою недоречні ще й тому, що, на думку власного керівництва, Росія має статус наддержави нарівні зі США та Китаєм. Однак цю оцінку поділяють не всі.

"Єдина країна, яку китайське керівництво та еліти справді вважають рівною Китаю, - це Сполучені Штати", - зазначає Марцін Качмарський, фахівець із російсько-китайських відносин з Університету Глазго.

За словами експерта, це не завжди відображається в публічній риториці Пекіна - на словах рівний статус Росії часто визнають. "Але за зачиненими дверима ні китайські експерти, ні керівництво країни не сприймають Росію як рівну собі державу".

З одного боку, тристоронній саміт може бути вигідним для міжнародного престижу Пекіна, каже Качмарський: зустріч дасть змогу Сі Цзіньпіну виступити в ролі світового лідера, до якого приїжджають глави інших держав.

Але потенційне роздратування Європи через цю зустріч Китаю ні до чого, вважає експерт. Хоча останніми роками китайські еліти дедалі менше поважають Європейський Союз, вони й далі зацікавлені в добрих відносинах із європейськими країнами як ключовими торговельними партнерами.

Неоднозначною стала й позиція Трампа на світовій арені після поразки республіканців на проміжних виборах до Конгресу США.

«Питання в тому, чи зацікавлений Китай у тому, щоб сприяти зміцненню міжнародного статусу (Трампа. - Ред.)? Тож я досі не впевнений, що ця зустріч узагалі відбудеться", - каже Качмарський.

У 2000-х роках, приїжджаючи до Східної Європи, президент США Джордж Буш-молодший кілька разів називав Ялтинські угоди історичним злом.

Адресатом цих послань був саме російський лідер, писала тоді New York Times. Буш надсилав Путіну сигнал: Росія не має права втручатися у справи своїх сусідів і повинна вибачитися за дії СРСР.

"Жодних більше Ялт!" - проголосив Буш у Вільнюсі 2002 року.

Якщо через двадцять п'ять років Путін доможеться від лідерів США та Китаю зустрічі у форматі, що бодай віддалено нагадуватиме Ялтинську конференцію, це стане символічною перемогою для російського лідера.

Навіть якщо ця зустріч буде позбавлена будь-якого конкретного змісту.