Чого очікувати від проміжних виборів у США

Два роки тому Дональд Трамп упевнено переміг на президентських виборах у США. Тоді за нього проголосувала більшість виборців, однак нині про таку підтримку вже не йдеться. Американці шукають альтернативу. Це відкриває демократам можливість отримати контроль над однією, а можливо, і над обома палатами Конгресу, що лише додасть проблем президенту.

У вівторок у США відбуваються проміжні вибори, на яких обирають усіх 435 членів Палати представників, третину сенаторів, губернаторів і членів законодавчих зборів багатьох штатів, а також низку інших посадовців місцевого рівня.

Президента цього разу не обиратимуть. Ця обставина суттєво знижує явку: як свідчить багаторічний досвід, на проміжні вибори зазвичай приходять більш політично активні та вмотивовані виборці, насамперед противники президента, які прагнуть взяти реванш за поразку дворічної давності.

Що станеться, якщо демократи візьмуть під контроль Палату представників і Сенат? Якими є перспективи нового імпічменту Трампа? Розгляньмо всі ці питання по черзі.

Історія повторюється

На президентських виборах явка зазвичай значно вища. Найчастіше виборці голосують за представників однієї й тієї самої партії на всі посади. Тому разом із президентською посадою партія-переможець нерідко здобуває й більшість у Конгресі. Так було і в 2024 році, коли республіканці отримали більшість в обох палатах, і в 2020-му, коли Конгрес контролювали демократи.

Через два роки партія при владі найчастіше втрачає місця, щонайменше в Палаті представників. Така тенденція простежується фактично протягом усієї американської історії. Це часто приводить і до повної втрати контролю над палатою, особливо якщо початкова перевага була незначною. В останні десятиліття саме так і відбувалося, і це повною мірою стосується двох попередніх проміжних виборів - 2018 та 2022 років.

Два рідкісні винятки сталися понад 20 років тому. У 1998 році демократи за президентства Білла Клінтона збільшили своє представництво в Палаті представників, хоча й залишилися в меншості.

А в 2002 році республіканці за Джорджа Буша-молодшого зміцнили свою більшість. В обох випадках президенти користувалися високим рівнем суспільної підтримки. Зв'язок між популярністю президента та результатами його партії на проміжних виборах політологи відзначають давно.

"Уявіть, що моє ім'я є у виборчому бюлетені", - закликав своїх прихильників прийти на вибори Трамп на з'їзді республіканців, який відбувся на початку вересня. Сам по собі такий з'їзд був незвичним явищем, адже зазвичай їх проводять перед президентськими виборами.

Відтоді як Дональд Трамп прийшов у політику, республіканці справді виступали невдало на виборах, де його не було у бюлетені. Цього досвіду, безумовно, недостатньо для широких узагальнень, але факт залишається фактом: проміжні вибори 2018 року вони програли практично за всіма показниками, а у 2022 році, коли при владі був непопулярний 79-річний президент-демократ Джо Байден і зростали ціни на пальне, замість обіцяної "червоної хвилі" республіканці здобули в Палаті представників лише крихку більшість у кілька голосів.

Цього року Трампу виповнилося 80 років, а його середній рейтинг за даними опитувань становить 36-37%. У Джо Байдена в жовтні 2022 року і в самого Трампа в жовтні 2018-го рейтинг був вищим. Як зазначає аналітик New York Times Нейт Кон, це взагалі найнижчий рейтинг президента напередодні проміжних виборів щонайменше з середини ХХ століття.

Середня вартість галона бензину (3,785 літра) нині становить 4,25 долара, тоді як у жовтні 2022 року вона дорівнювала 3,80 долара. Дорожчає не лише пальне: зростають ціни на продукти, електроенергію та багато інших важливих товарів і послуг. Це особливо чітко відображається в опитуваннях громадської думки.

Зовнішня політика рідко опиняється в центрі уваги під час проміжних виборів у США, якщо її наслідки не відчувають безпосередньо самі американці.

Однак цього разу Трамп неодноразово намагався пов'язати зростання цін на пальне не стільки зі своєю воєнною кампанією проти Ірану, скільки з війною Росії проти України.

Ненадійні опитування

Обговорюючи результати опитувань, варто зробити кілька застережень. Соціологічні опитування в принципі не здатні передбачати майбутнє: вони з тією чи іншою точністю відображають настрої респондентів (а не всього суспільства чи всіх виборців) на момент дослідження.

В американському контексті до цього додається проблема репрезентативності вибірки. У випадку онлайн-опитувань багато що вказує на те, що в них помітно більше прихильників демократів. Проводити телефонні опитування з кожним роком стає дедалі складніше й дорожче. Багато людей просто не хочуть відповідати на дзвінки з незнайомих номерів. Так, в опитуванні New York Times/Siena, проведеному 12-19 жовтня, взяли участь 3484 виборці, а щоб знайти їх, довелося здійснити 412 тисяч дзвінків.

Водночас навіть у такому разі соціологи не мають впевненості, що отримали репрезентативну вибірку. Вони намагаються компенсувати перекоси, надаючи більшої статистичної ваги представникам недостатньо представлених груп.

Недостатня представленість соціально консервативних виборців без вищої освіти вже не раз призводила до помітних розбіжностей між результатами опитувань і підсумками виборів.

Найяскравішим прикладом стала перемога Трампа у 2016 році, коли опитування показували перевагу Гілларі Клінтон. Показовим є й 2020 рік: тоді опитування давали Джо Байдену відрив від Трампа. Байден зрештою переміг, але далеко не з такою перевагою, як можна було припустити на основі соціологічних даних.

Утім, попри всі відмінності в методології, останнє опитування, в якому кількість тих, хто схвалював діяльність президента Трампа, бодай трохи перевищувала кількість незадоволених його роботою, було проведене ще на початку березня. У минулому, зокрема перед президентськими виборами 2024 року, Трамп упевнено лідирував за такими темами, як економіка та імміграція.

Тепер же навіть у цих питаннях більшість опитаних не підтримує його політику. Тарифні війни з усім світом, особливо з найближчими сусідами – Канадою та Мексикою, – призвели до подорожчання імпорту, а війна з Іраном із застосуванням регулярних збройних сил спричинила зростання світових цін на нафту та бензин у США.

Опитування показують, що зовнішні війни та підвищення вартості життя тепер викликають невдоволення навіть у багатьох республіканців, не кажучи вже про демократів і незалежних виборців.

Перспективи в Палаті представників і джеррімендеринг

Республіканцям потрібно зовсім небагато, щоб втратити більшість у Палаті представників: наразі вони мають 218 місць проти 214 у демократів, ще кілька мандатів залишаються вакантними. Одразу після виборів 2024 року співвідношення становило 220 проти 215 за мінімально необхідної більшості у 218 місць.

Трамп намагався запобігти втраті контролю над нижньою палатою Конгресу шляхом перекроювання меж виборчих округів.

Це давнє явище в американській політиці має окрему назву – джеррімендеринг. Колись його вважали своєрідним мистецтвом, але в епоху великих даних воно перетворилося на точну науку.

Місце проживання виборця, вік, стать, рівень освіти, доходи, расово-етнічна належність і споживчі звички дозволяють моделювати, за кого ця людина проголосує. Часто також відомо, чи брала вона участь у попередніх виборах, а в багатьох випадках – і її партійна належність. Маючи всю цю інформацію, законодавці в кожному штаті можуть проводити межі округів так, щоб максимізувати шанси на перемогу своєї партії.

У кожному окрузі має проживати приблизно однакова кількість людей, але інших суттєвих обмежень для творчості законодавців у США майже не залишилося. Законодавці-демократи можуть приєднати малонаселену сільську місцевість до великого міста, і тоді голоси консервативних фермерів потонуть у ліберальному морі міських виборців.

Республіканська більшість у консервативному штаті може діяти навпаки – розділити більш ліберальне велике місто на вузькі смуги й включити їх до великих сільських округів. І це ще відносно прості прийоми: виборчі округи можуть набувати найдивовижніших форм.

Щоправда, до недавнього часу джеррімендеринг зазвичай застосовували після перепису населення, який проводиться кожні десять років. Останній перепис відбувся у 2020 році.

Торік Трамп знехтував цією традицією й закликав республіканців у штатах, де вони контролюють законодавчі органи, намалювати нові виборчі карти, щоб не допустити приходу демократів до влади. У деяких штатах цьому завадили суди, але в таких великих, як Техас і Флорида, нові карти все ж були ухвалені. У відповідь демократи перекроїли межі округів у своїх штатах, зокрема в Каліфорнії.

Непартійний аналітичний центр Cook Political Report цього сезону кілька разів переглядав свою класифікацію виборчих округів. Наприкінці жовтня його експерти дійшли висновку, що 218 округів тією чи іншою мірою схиляються на бік демократів, причому в 186 із них їхня перемога вважається практично гарантованою.

218 місць – це вже мінімальна більшість. Ще у 17 округах результат залишається непередбачуваним, тобто демократи цілком можуть здобути перемогу принаймні в частині з них.

Ті самі виборці на одних виборах можуть підтримати одну партію, а на наступних – іншу. У 2024 році Трамп і республіканці залучили на свій бік рекордну кількість іспаномовних виборців. Раніше ця група переважно голосувала за демократів, але перед попередніми виборами перевага Камали Гарріс серед такого електорату становила лише сім відсоткових пунктів.

Тепер більшість іспаномовних виборців знову підтримує демократів. В опитуванні New York Times/Siena, проведеному 12–19 жовтня, на запитання: "Якби вибори до Конгресу 2026 року відбулися сьогодні, ви б у своєму окрузі проголосували за кандидата від Демократичної чи Республіканської партії?" 61% респондентів із цієї групи відповіли, що віддали б голос демократу.

Саме на цьому хиткому ґрунті республіканці будували свої нові виборчі карти в Техасі та Флориді. Там, де шанси партії ще недавно здавалися беззаперечними, тепер ситуація стала значно менш певною.

Республіканці та їхні союзники, які мають власні виборчі фонди, досі мають суттєву фінансову перевагу над демократами, а рекламні ринки Техасу та Флориди є найдорожчими в країні.

До того ж іспаномовний електорат неоднорідний. Наприклад, вихідці з Куби та Венесуели, яких особливо багато у Флориді, часто не довіряють демократам і чутливі до спроб представити їх як "соціалістів" (тим більше що деякі демократичні політики й самі використовують таке визначення).

Втім, невдоволення Трампом і Республіканською партією не обмежується лише іспаномовними виборцями. Яскравий, хоча й далеко не єдиний приклад – Шостий виборчий округ Кентуккі, де у 2024 році Трамп переміг із перевагою у 15 відсоткових пунктів.

Це головний центр виробництва бурбону у США. Через тарифну війну Трампа, яку в Канаді сприймають як посягання на незалежність країни, вісім із десяти канадських провінцій заборонили імпорт американського віскі.

Перспективи у Сенаті

Вибори до Сенату цього року відбуваються у 35 штатах. Наразі демократи та незалежні сенатори, які зазвичай голосують разом із ними, мають 47 місць зі 100. Щоб здобути більшість, демократам потрібно отримати ще чотири мандати й водночас зберегти всі наявні. Навіть за нинішніх сприятливих для них політичних умов це надзвичайно амбітне завдання.

Цього року переобиратися має сенатор-демократ Джон Оссофф у Джорджії. На початку року його позиції вважалися вразливими, і на це вказували результати опитувань, хоча останніми місяцями він помітно вирвався вперед.

У Міннесоті, Мічигані та Нью-Гемпширі чинні сенатори-демократи вирішили завершити політичну кар'єру, тому демократи висунули нових кандидатів. Усі ці штати тією чи іншою мірою належать до так званих "хитких" або "фіолетових" штатів, де жодна з партій не має гарантованої переваги. Тому демократам доводиться вести напружену боротьбу навіть просто для того, щоб утримати ці місця.

І все це лише заради збереження нинішніх 47 мандатів.

Із нових штатів демократи від самого початку мали досить високі шанси лише в Північній Кароліні, де на виборах до Сенату балотується популярний колишній губернатор Рой Купер.

Теоретично вони також могли розраховувати на успіх у штаті Мен, якщо б змогли перемогти республіканку Сьюзан Коллінз. Однак вона є дуже досвідченою політикинею й уже неодноразово перемагала на виборах у цьому штаті, попри його помірний нахил у бік демократів.

Спочатку демократи висунули харизматичного кандидата Грема Платнера, який позиціонував себе як альтернативу партійному істеблішменту. Проте його кампанію одна за одною супроводжували скандали та звинувачення в сексуалізованому насильстві, тож у липні Платнер був змушений припинити участь у виборах. На заміну йому демократи висунули Троя Джексона, однак аналітики Cook Political Report оцінюють результат його протистояння з Коллінз як непередбачуваний.

Усі інші штати, де цього року проходять сенатські вибори, виглядали не як "фіолетові", а як повноцінно "червоні". У Техасі, Огайо, Айові та на Алясці Трамп на виборах 2024 року випередив свою суперницю Камалу Гарріс на 10 і більше відсоткових пунктів.

Водночас у цих чотирьох штатах численні опитування показують перевагу демократів. У Техасі демократ Джеймс Талларіко лідирує майже в усіх опитуваннях від початку літа.

Перспектива того, що Техас стане "синім" штатом, уже неодноразово здавалася демократам реальною – у 2016, 2018 та 2020 роках. Однак щоразу це виявлялося радше міражем. Проте нинішні опитування свідчать, що демократи мають шанси на перемогу в багатьох округах Техасу, попри джеррімендеринг, і навіть у губернаторських перегонах проти республіканця Грега Ебботта, добре відомого виборцям штату.

І це ще не все. Канзас не обирав демократа до Сенату з 1932 року, та й раніше такі випадки були рідкістю. Південна Кароліна чотири рази віддавала перевагу республіканцю Ліндсі Грему. Але зараз, судячи з опитувань, перспектива перемоги демократів у цих штатах уже не виглядає неможливою.

Усе це – ознаки так званих "хвильових" виборів, коли партія перемагає навіть далеко за межами своєї традиційної електоральної території. Саме такими були проміжні вибори 2018 року, коли перемогли демократи, або вибори 2010 року за президентства Барака Обами. Та хвиля привела до Конгресу прихильників Руху чаювання – ідеологічних попередників трампізму.

Лівий нахил

Попри привабливі перспективи, демократам доведеться поборотися за збереження сенатського мандата ще в одному штаті, який опиняється в центрі боротьби практично на кожних виборах, – Мічигані.

Спочатку демократичний істеблішмент дивився на ці перегони відносно спокійно. Але на початку серпня праймеріз до Сенату в Мічигані виграв кандидат на ім'я Абдул Ель-Сайєд.

Ель-Сайєд є мусульманином арабського походження, і його політичні опоненти вже намагаються використати це проти нього. У Мічигані проживає велика арабська громада – щонайменше 2% населення штату, а в місті Дірборн із населенням 109 тисяч араби становлять більшість.

У глибоко поляризованому штаті це важливий сегмент електорату, яким не можна нехтувати. Водночас не варто й перебільшувати значення цього чинника. Багато мічиганців арабського походження дотримуються соціально консервативних поглядів, тоді як Абдул Ель-Сайєд іде на вибори під відверто прогресивними гаслами. У цьому сенсі університетське місто Анн-Арбор для нього не менш важливе, ніж Дірборн.

Праймеріз – це процес ідеологічного відбору. У них голосують найрадикальніші та найбільш ідеологізовані виборці, які відрізняються не лише від пересічного американця, а й від середнього прихильника власної партії. Від кандидатів вони вимагають майже безкомпромісної відданості ідеології та непримиренності до опонентів, а політиків, які не відповідають цим критеріям, карають поразкою на виборах.

Приблизно останні десять років ця тенденція помітна в Республіканській партії. Мітт Ромні та Ліз Чейні колись були впливовими політиками, але після того, як почали критикувати Дональда Трампа, їхня політична кар'єра фактично завершилася. Втім, центристський істеблішмент демократів також зазнає атак, лише з протилежного, лівого флангу.

Наприкінці минулого року, попри опір партійного керівництва, мером Нью-Йорка було обрано демократичного соціаліста Зохрана Мамдані. Організація "Демократичні соціалісти Америки" є формальною структурою, членом якої він є, сплачує внески та зобов'язується публічно підтримувати її позицію з усіх питань.

Цього року низка демократичних соціалістів та їхніх ідейних союзників перемогла на праймеріз перед виборами до Конгресу. Однак усе це відбувалося в штатах, де демократи традиційно мають сильні позиції й де для кандидатів такого типу практично не існувало ризику програти республіканцям.

Інша справа – Мічиган. У цьому "хиткому" штаті, де на рахунку буквально кожен голос, кандидат з іноземним прізвищем, який постійно говорить про геноцид у Газі, виглядав доволі ризикованим вибором. І з цим ще можна було б змиритися, якби Ель-Сайєд здобув переконливу перемогу на праймеріз, як це випливало з даних опитувань. Але це став ще один приклад того, чому до соціології варто ставитися обережно: зрештою він переміг із перевагою менш ніж в один відсотковий пункт.

Після праймеріз Ель-Сайєд пом'якшив свої позиції з багатьох питань, зробивши лише один помітний виняток – він і надалі різко критикує Ізраїль. Також він припинив співпрацю зі скандальним інфлюенсером Хассаном Пайкером, який відомий не лише численними антиизраїльськими висловлюваннями, а й, наприклад, заявами про те, що Америка "заслужила" те, що сталося з нею 11 вересня 2001 року.

Ель-Сайєд нагадує, що не є демократичним соціалістом, і формально це правда, хоча його політичні погляди мало чим відрізняються від платформи організації "Демократичні соціалісти Америки".

Останніми тижнями Ель-Сайєд лідирує в більшості опитувань. Можливо, цьому сприяє те, що його республіканський опонент Майк Роджерс підтримує Дональда Трампа навіть у його найменш популярних ініціативах. Зокрема, аж до вересня він захищав рішення Трампа розпочати війну проти Ірану, попри спричинене нею зростання цін.

Дата-центри, які всі ненавидять

На цих виборах проявилася нова проблема, яка хвилює виборців, – гігантські дата-центри.

Водночас самі дата-центри аж ніяк не є новим явищем. Як свідчить сайт Data Center Map – ресурс, що з'явився у 2007 році й збирає довідкову інформацію про цю галузь, – центри обробки даних існують по всьому світу, навіть у найвіддаленіших куточках планети. Саме там розміщені фізичні носії даних, які людство створює та зберігає. Протягом десятиліть вони працювали, зазвичай у малопомітних будівлях, а суспільство майже не здогадувалося про їхнє існування й тим більше не сприймало це як проблему.

Дата-центри можуть бути найрізноманітніших розмірів, але в останні кілька років було побудовано багато гігантських об'єктів, насамперед для навчання великих мовних моделей. У США цей процес відбувається особливо швидко.

У 2021 році, ще до появи першої версії ChatGPT, у світі налічувалося близько 8 тисяч дата-центрів. Через п'ять років їх стало вже у півтора раза більше. Понад 5 тисяч із них розташовані у США. Якщо вимірювати потужність у гігаватах (за даними Міжнародного енергетичного агентства станом на червень 2025 року), на Америку припадало 53,73% усієї світової індустрії дата-центрів.

Ідеться лише про вже запущені об'єкти, але темпи зростання продовжують прискорюватися. Дата-центр OpenAI в Абіліні, штат Техас, лише за два роки став за площею співставним із головним авіабудівним заводом Boeing.

Компанія Meta будує в Луїзіані комплекс Hyperion площею 15 квадратних кілометрів. Це більше, ніж територія лондонського аеропорту Хітроу, причому йдеться не про термінали, а про льотне поле. Запустити комплекс планують між 2032 і 2036 роками.

Так само швидко, як розросталася ця інфраструктура, змінювалося й ставлення до неї американців. Спочатку багато хто радів, що дата-центри створять нові робочі місця. Саме на цьому наголошувала галузь, і зайнятість справді зросла, як встановив аналітичний центр Brookings Institution, хоча й не настільки, як обіцяли компанії.

Але для таких об'єктів потрібна земля. Найбільші комплекси будують у сільській місцевості, однак дата-центри меншого масштабу займають і міські території.

Скупчення графічних процесорів споживають величезну кількість електроенергії – настільки велику, що потужностей місцевих електромереж часто не вистачає. Витрати на розширення мережі оператори нерідко перекладають на домогосподарства через рахунки за електроенергію. А американці, як уже згадувалося, і без того потерпають від зростання вартості життя. Поряд із великими дата-центрами також будують власні електростанції, але вони працюють на викопному паливі, зазвичай на газі, що призводить до додаткового забруднення атмосфери.

Електронне обладнання сильно нагрівається. Для його охолодження потрібні або великі обсяги прісної води, якої може бракувати, або потужні вентилятори, що створюють цілодобовий шум. Крім того, мешканці районів, де поруч звели такі об'єкти, скаржаться, що тепер не можуть продати свою нерухомість інакше як за безцінь.

До забруднення повітря, води та електромагнітного середовища додається ще й зіпсований краєвид: замість зелених насаджень з'являються бетонні коробки, опори ліній електропередачі та паркани з колючим дротом.

Спочатку адміністрації всіх штатів, незалежно від партійної належності, тепло приймали операторів дата-центрів. Як правило, це окремі компанії, тоді як гіганти штучного інтелекту, про яких найчастіше говорять у медіа, лише орендують у них потужності.

Операторам надавали податкові пільги, укладали угоди про нерозголошення інформації та з незвичною швидкістю оформлювали всі необхідні дозволи. Однак із посиленням невдоволення місцевих жителів влада почала займати жорсткішу позицію. Оскільки у 2024 році республіканці перемогли в багатьох штатах, саме по них це невдоволення нині б'є найсильніше.

Показовим прикладом є штат Огайо, який останніми роками поступово дрейфував праворуч. До 2025 року сенатором від Огайо був Джей Ді Венс, допоки не став віцепрезидентом. На місце сенатора призначили республіканця Джона Гастеда, який до того обіймав посаду віцегубернатора.

Саме Гастед особливо активно залучав до штату технологічні компанії. Тепер він хоче підтвердити свій мандат на виборах. (Венса обрали у 2022 році, тож від його терміну залишалося ще два роки.) Від демократів на це саме місце балотується Шеррод Браун. Він також тривалий час був сенатором, але програв вибори 2024 року.

В Огайо працює понад 200 дата-центрів. Шеррод Браун постійно виступає проти будівництва нових об'єктів і нагадує виборцям про роль свого опонента в їх залученні. У вересні чотири опитування в штаті показали, що в середньому близько 70% респондентів виступають проти будівництва дата-центрів поблизу власного житла. Ця тенденція майже не залежала ані від політичних поглядів, ані від місця проживання опитаних.

За результатами опитувань Браун також лідирує. У серпні, як писало видання Axios, така ситуація серйозно непокоїла Національний республіканський сенаторський комітет, який рекомендував Гастеду переглянути свою позицію щодо дата-центрів.

Більшість суспільних проблем у США рано чи пізно стають проблемою лише однієї з двох основних партій. У Республіканській партії майже не залишилося прихильників посилення контролю над вогнепальною зброєю. У Демократичній партії майже немає противників абортів. Той факт, що опоненти дата-центрів є і серед демократів, і серед республіканців, може свідчити про те, що ця проблема ще надто нова й поки не зазнала впливу партійної поляризації.

Тим часом Дональд Трамп, на відміну від багатьох американців, рішуче виступає проти будь-яких обмежень розвитку штучного інтелекту. У серпні та вересні він писав у своїй соцмережі Truth Social, що місцеві жителі можуть виступати проти дата-центрів лише тоді, коли хочуть залишатися "відсталими й бідними", а заклики уповільнити розвиток моделей штучного інтелекту називав "хворою змовою", вигідною виключно Китаю.

Пізніше він почав говорити, що компанії, які працюють у сфері ШІ, повинні виплачувати місцевим жителям своєрідні "дивіденди" зі своїх прибутків, не уточнюючи механізму таких виплат.

Кілька опитувань за останні пів року показували, що серед республіканців противників дата-центрів хоча й було чимало (близько 40%), проте помітно менше, ніж серед демократів (понад половина, подекуди до 70%) та незалежних виборців (45%).

У контексті проміжних виборів позиція Трампа змушує кандидатів-республіканців захищати розвиток дата-центрів. Через це вони можуть втратити частину власного електорату, який цього разу проголосує за демократів або просто не прийде на вибори.

Що буде у випадку перемоги демократів?

Коментатори та юристи вже давно зазначають – багато хто з тривогою, хоча дехто й з надією, – що значення Конгресу поступово зменшується на користь президента. Законотворчий процес у Конгресі є повільним і громіздким, тоді як президент очолює розгалужений державний апарат, який дозволяє швидко втілювати його рішення.

Протягом першого, а ще більше – другого президентського терміну Дональда Трампа ця тенденція проявилася особливо яскраво. Йому вдалося фактично паралізувати роботу створених Конгресом і таких, що існували десятиліттями, відомств – USAID та Міністерства освіти. Також на багато місяців була зупинена робота USAGM, агентства, яке керувало "Голосом Америки" та "Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа", попри подальші судові рішення, що частково обмежили дії адміністрації.

Навіть якщо після завершення всіх судових оскаржень ці рішення будуть визнані незаконними, самому президентові це практично нічим не загрожує.

Спочатку він і так мав імунітет від кримінального переслідування за більшість дій, вчинених у межах виконання обов'язків глави держави, а у 2024 році консервативна більшість суддів Верховного суду суттєво розширила межі цього імунітету.

Конституція США передбачає можливість імпічменту, тобто дострокового усунення президента від влади Конгресом. Демократична більшість уже двічі намагалася скористатися цим механізмом – у 2019 та 2021 роках. Можна припустити, що подібні пропозиції лунатимуть і надалі, однак для того, щоб не лише ініціювати імпічмент, а й справді усунути президента з посади, необхідно мати в Сенаті не менше 67 голосів.

У нинішньому виборчому циклі демократи не можуть навіть мріяти про таку перевагу. Ба більше, цього порога ще жодного разу не вдавалося досягти за всю історію США.

Втім, більшість в одній, а тим більше в обох палатах Конгресу дасть демократам певні важелі впливу.

Перший із них стосується порядку денного самого законодавчого органу. Партія, яка має більшість навіть в один голос, повністю контролює роботу палати – визначає порядок розгляду питань, встановлює регламент, займає всі керівні посади та забезпечує собі більшість у кожному комітеті.

Якщо демократам не сподобається якийсь законопроєкт, запропонований адміністрацією або ухвалений іншою палатою, вони можуть навіть не виносити його на голосування. Це особливо актуально, коли більшість нестійка і будь-яке голосування може принести несподіваний результат. Контроль над порядком денним дозволяє відкладати розгляд законопроєкту практично безкінечно.

Крім того, Конгрес є важливою публічною трибуною. Демократи зможуть ініціювати розслідування ситуацій, які вважають скандальними для адміністрації, викликати на слухання ключових посадовців та допитувати їх під прицілом телекамер. Республіканці не матимуть можливості цьому перешкодити.

Що стосується головної функції Конгресу – ухвалення законів, – то тут усе залежить від типу законодавства. Існують законопроєкти, які переважно стосуються розподілу бюджетних коштів. Останніми роками це поняття трактується досить широко: саме таким шляхом, наприклад, ухвалювали реформу охорони здоров'я Obamacare або масштабні економічні стимули за президентства Байдена. Для таких законів достатньо простої більшості в Палаті представників і Сенаті.

Це суттєвий важіль тиску. Демократи можуть відмовитися виділяти кошти, наприклад, на фінансування Імміграційної та митної поліції США (ICE) і вимагати значного обмеження її повноважень.

Якщо Білий дім не погодиться на компроміс, частина або навіть значна частина федерального уряду може залишитися без фінансування. Подібне вже неодноразово траплялося в останні роки й відоме під назвою "шатдаун". Два найдовші шатдауни – тривалістю 35 і 43 дні – припали саме на перший і другий терміни Трампа.

Американці швидко відчують наслідки такого сценарію: припиниться або сповільниться оформлення паспортів, затримуватиметься схвалення іпотечних кредитів, в аеропортах виникатимуть затримки рейсів і довгі черги через нестачу авіадиспетчерів та працівників служби безпеки. А численні американці, які прямо чи опосередковано працюють на федеральний уряд, доволі швидко помітять, що перестали отримувати зарплату.

Для ухвалення закону, який не зводиться лише до розподілу бюджетних коштів, на практиці потрібно більше, ніж проста більшість у Сенаті, – щонайменше 60 голосів. Саме стільки необхідно, щоб припинити дебати й перейти до голосування. Для ухвалення самого законопроєкту достатньо простої більшості.

Як уже згадувалося, 60 голосів у демократів не буде, тому їм знадобиться підтримка принаймні кількох республіканців. Погроза заблокувати законопроєкт, відмовившись завершити його обговорення (зазвичай достатньо вже самої погрози), називається філібастером. Це дуже потужний інструмент у руках меншості в Сенаті.

Якщо демократам вдасться взяти під контроль Сенат, вони отримають ще один важіль впливу: зможуть не затверджувати призначення федеральних міністрів і суддів. Для цього буде достатньо 51 голосу.

Особливо важливими є суддівські посади. Суддів у США призначають довічно, тому вони залишаються на своїх посадах і після того, як чинний президент залишить Білий дім, та можуть роками призупиняти або скасовувати рішення майбутніх адміністрацій.

Консервативне Федеральне товариство протягом десятиліть добирає ідеологічно близьких кандидатів на посади суддів, а за республіканських адміністрацій активно просуває їх на вакантні місця. Якщо Сенат перейде під контроль демократів, цей процес щонайменше на два роки суттєво сповільниться.

Вороже налаштований Конгрес може створити чимало труднощів для президента.

Однак Дональд Трамп не перший глава держави, якому доводиться керувати країною в таких умовах. Досвід свідчить, що навіть за наявності опозиційної більшості в Конгресі президент здатен реалізувати значну частину своєї політичної програми.