"Без світла, але і без росіян": як виживають українці. Як відновлюють електрику на зруйнованих ТЕС

Дарина Кульчицька живе під постійним тиском. Вона мати-одиначка, яка мешкає у квартирі на сьомому поверсі в Києві, намагається нагодувати двох енергійних дітей і простежити, щоб вони виконали домашні завдання. Але на Дарину тисне ще одна обставина: наближення дедлайну, точний час якого вона навіть не може передбачити.

Усе, що вона знає, - незабаром згасне світло, розетки залишаться без струму, зникне Wi‑Fi, а з кранів перестане текти вода. Цього вечора електроенергія подається на годину довше, ніж анонсували, але Дарина все одно поспішає подати вечерю і завершити власну роботу з дому.

"Останні кілька днів у нас було світло лише чотири-п'ять годин, але не в один і той самий час. Дві години є електрика, потім вісім годин її немає".

Поки тривають мирні переговори, а американські представники в четвер зустрічаються з російським та українським лідерами, українці живуть за графіком планових відключень електроенергії через посилення російських атак на енергосистему країни. Україна у відповідь завдає ударів по російських нафтопереробних заводах.

Українські посадовці побоюються, що життя для мільйонів українців швидко стане нестерпним, якщо не вдасться забезпечити електропостачання щонайменше чотири години на добу. Деякі з них у приватних розмовах попереджають, що ця межа вже близько, адже окремі сім'ї в Києві живуть з відключеннями тривалістю до 20 годин на добу.

Цього року відключення електроенергії почалися раніше, ніж минулої зими, і вже тривають довше, роблячи такі домівки, як у Дарини, темнішими й холоднішими. Вона закутана в кілька шарів одягу та тепле пальто, адже температура падає як надворі, так і в приміщенні.

Незадовго до 19:30 чути клацання - і все. Темрява буде до світанку.

Ліфт не працює, води немає, тому що для її подачі до квартири потрібна електрика. Тож у хід ідуть ліхтарики та світлодіодні свічки, а Дарина, її син Кирило й донька Олена збираються разом, щоб пограти в карткову гру Uno перед тим, як раніше лягти спати.

Дванадцятирічний Кирило, який досконало володіє англійською, вивченою за два роки життя у США, відверто говорить про те, як це впливає на його життя.

"Немає світла, немає води, немає тепла, немає електрики. І немає розваг. Усі розваги зникли разом з електрикою", - каже він.

"У нас багато настільних ігор. У нас для них ціла полиця, але ми вже грали в них, мабуть, сто тисяч разів".

Багато сімей сидять у темряві, коли відключення електроенергії охоплюють цілі райони, занурюючи будинки й вулиці у морок.

"Виглядаєш у вікно і часом не бачиш нічого. Навколо велике місто, але ти нічого не бачиш, тому що немає світла", - каже Дарина.

Найбільше постраждав Київ: робота метро і тролейбусів часом повністю зупинялася. По всій країні сотні тисяч українців останніми тижнями залишалися без світла.

Під час візиту на одну з найбільших електростанцій України ми побачили чому. Станція ледь тримається після нещодавнього удару балістичною ракетою - це була найсильніша і найруйнівніша атака по українській енергетичній інфраструктурі.

Величезна електростанція, назву якої нас попросили не розголошувати з міркувань безпеки, перетворилася на купу покрученого металу та розбитих труб. Її турбіни поховані під завалами, а сам об'єкт повністю виведений з ладу.

Володимир Коваленко чергував у диспетчерській, підтримуючи роботу станції, коли о третій годині ночі влучили ракети.

"Це була надзвичайно сильна атака. Ми ніколи не переживали нічого подібного. Удари були й раніше - частина даху обвалилася, ситуація була доволі важкою. Але цього разу руйнування були особливо серйозними", - розповідає працівник станції.

Коваленко, який пішов шляхом своїх батьків і працює на станції вже 25 років, каже, що масштаби руйнувань розбивають серце, хоча він переконаний, що все можна відновити.

Але роботам заважають повітряні тривоги, які лунають кожні 15-30 хвилин.

Під час нашого чотиригодинного візиту сирена звучала сім разів. Кожне попередження про дрони чи нові ракети змушує бригади кидати інструменти та ховатися в укриття, хоча під час нашого перебування всі цілі були збиті або пролетіли далі до інших об'єктів.

Якщо часу дістатися до головного укриття станції немає, працівники ховаються в основах її височенних димових труб.

"Це дуже важко", - каже Вадим Бобир, який керує роботами з відновлення.

"Ти морально налаштувався виконати певне завдання, а потім... лунає сигнал повітряної тривоги, і ти маєш якомога швидше залишити робоче місце".

39-річний чоловік, який пропрацював тут половину свого життя, виглядає зовсім маленьким на тлі понівечених руїн. Масштаб з відбудови станції просто величезним.

"Це емоційно важко, тому що ми вже все це ремонтували, знову запустили, а тепер усе сталося ще раз. Це боляче, але ми продовжуємо працювати й робити свою справу", - говорить працівник.

Поки ми розмовляємо, надходить чергове попередження - наближається крилата ракета "Бандероль".

Працівники швидко пробираються крізь лабіринт проходів і трубопроводів, але часу дістатися укриття немає. Доводиться ховатися за однією з найтовстіших стін станції. Зрештою ракету перехопили за 5 км від об'єкта.

Працівники енергетики перебувають під величезним ризиком. Із серпня атаки на енергетичні об'єкти відбуваються майже щодня, щотижня забираючи кілька життів. І ситуація стає дедалі небезпечнішою.

На околиці станції, коли чергова загроза минула, одна з бригад повертається до відновлення ліній електропередач, які живлять національну енергомережу.

Але принаймні до кінця цієї зими вони не передаватимуть електроенергію від зруйнованої станції.

Президент України Володимир Зеленський каже, що країна все ще має достатньо генерувальних потужностей для задоволення попиту на електроенергію.

Проблема полягає в її транспортуванні до домівок і підприємств, оскільки багато ліній електропередач та підстанцій пошкоджені.

Росія використовує так звані "дрони-ждуни", які закріплюються на опорах і кабелях та залишаються непоміченими, доки їх не вирішують підірвати.

Максим Тімченко, генеральний директор ДТЕК, найбільшої приватної енергетичної компанії України, заявив, що Росія вже тисне на пошкоджену енергосистему ще більший тиск, ніж торік.

Перевантажена система протиповітряної оборони не здатна захистити всю критично важливу інфраструктуру країни.

"Відмінність полягає в масштабі атак і в різних типах зброї, які використовуються під час цих ударів. Ось у чому різниця - вони стали вдвічі потужнішими і значно масштабнішими", - каже директор ДТЕК.

За його словами, відновлення пошкодженої електростанції триватиме щонайменше до наступного літа, оскільки працівники, які постійно перебувають під загрозою атак, можуть продуктивно працювати лише одну-дві години на день.

"Ми боремося за виживання не лише всієї країни, а й звичайних людей, особливо взимку", - каже Тімченко.

Коваленко поділяє це відчуття важливої місії своєї роботи - прагнення не дати згаснути світлу.

"Енергетика - це основа всього: життя людей, держави. Без неї нічого не може функціонувати. Я присвятив цьому все своє життя",- каже працівник станції.

Багато людей вирішують виїхати зі столиці або й з України взагалі, щоб уникнути місяців пронизливого холоду. Дарина, Кирило та Олена знають, що зима лише починається.

"Це найгірше відчуття", - каже Кирило. "Коли я повертаюся зі школи, я втомлений. Лягаю на ліжко. Бах! Повітряна тривога. Бах! Немає світла. Бах! Купа домашніх завдань. Бах!" - розповідає хлопчик.

Коли діти лягають спати, Дарина ділиться своїми думками про переїзд у безпечніше або тепліше місце. Її розриває між бажанням залишитися вдома, поруч із друзями та рідними, і тривогою через те, наскільки нестерпним може стати життя.

Це напруження шкодить її психічному здоров'ю, каже вона мені, і вона боїться за вплив на Кирила та Олену, які страждає від нічних кошмарів. Та попри темряву Дарина не втрачає рішучості.

"Я не хочу жити без світла. Але насправді люди в Україні кажуть: гаразд, без світла, але без росіян. Так, нам страшно, дуже страшно. Але для нас краще бути без електрики, ніж бути з росіянами".

За участі Анастасії Левченко, Каміли Грабчук і Деніела Віттенберга.