Останній бій Нетаньягу? Ізраїль готується до вирішальних парламентських виборів

27 жовтня, через три роки після кривавого нападу ХАМАС 7 жовтня, в Ізраїлі відбудуться парламентські вибори, які багато хто називає найважливішими в історії держави. Вони не лише визначать політичне майбутнє Біньяміна Нетаньягу та його опонентів, а й наочно покажуть, чого хоче ізраїльське суспільство після пережитих воєнних і політичних потрясінь.

Більшість експертів погоджуються, що після 7 жовтня вже не йдеться про боротьбу лівих і правих ідеологій, оскільки лівий фланг ізраїльської політики значно порідшав.

На цих виборах ізраїльтяни голосуватимуть насамперед за фігуру, здатну не лише запропонувати нову стратегію безпеки, що є головним пунктом внутрішнього ізраїльського порядку денного, а й відповісти на багато питань, які накопичилися в суспільстві: як узагалі стала можливою масова різанина 7 жовтня, хто за це відповість і яким є майбутнє демократичних інститутів у державі.

За 120 місць у Кнесеті борються 37 партій. Очікується, що лише близько 11 із них подолають виборчий бар'єр у 3,25% і пройдуть до парламенту, після чого одному кандидатові доведеться сформувати життєздатну правлячу коаліцію.

Для здобуття більшості в парламенті партії або блоку необхідно отримати 61 мандат.

Формально прем'єр-міністром може стати лідер будь-якої партії, що подолала виборчий бар'єр, якщо він здатен сформувати коаліцію, яка користується підтримкою більшості депутатів Кнесету. Проте зазвичай право першою спробувати сформувати уряд отримує лідер партії, яка здобула найбільшу кількість мандатів.

Також за певних домовленостей може бути схема ротації глави уряду.

Хто бере участь у перегонах за крісло прем'єр-міністра, якими є шанси Біньяміна Нетаньягу втриматися при владі та як результат виборів позначиться на близькосхідному регіоні?

Нетаньягу: застарілі гасла чи стратегія?

Біньямін Нетаньягу йде на ці вибори, вдаючись до перевіреної тактики, яка десятиліттями допомагала йому перемагати. Однак, цього разу, як вважають багато експертів, її може виявитися недостатньо.

Нещодавно він заявив, що питання стоїть так: або знову правий уряд, або палестинська держава, яка неодмінно з'явиться за будь-якого іншого уряду.

Політолог і колишній радник Нетаньягу Аріель Бульштейн вважає, що після 7 жовтня створення палестинської держави взагалі не розглядається, але, на його думку, Нетаньягу має рацію, ставлячи питання саме так, виходячи з суто математичних розрахунків.

"У передвиборчих розмовах жодна партія не згадує вголос тему палестинської держави. Але не мине й дня після виборів, коли треба буде формувати коаліцію, як у противників Нетаньягу не буде жодної математичної альтернативи, окрім як спертися на арабські списки. А для них створення палестинської держави є найголовнішим питанням", — каже Бульштейн в інтерв'ю ВВС.

Противники Нетаньягу кажуть, що він уже тридцять років використовує одні й ті самі передвиборчі гасла, які в нинішніх ізраїльських реаліях уже не є актуальними.

"Після різанини 7 жовтня люди з лівого крила ізраїльської політики навіть не розглядають питання палестинської держави. Для жодної зі сторін це питання не стоїть. Але для Бібі це лейтмотив кожної його кампанії, і це просто безглуздо", — вважає ізраїльська політична оглядачка Таль Шнайдер.

За її словами, ізраїльське суспільство найбільше боїться зовнішніх ворогів, і в очах більшості Нетаньягу все ще більше за інших здатний протистояти їм, але до нього накопичилося надто багато запитань.

Досі не створено комісію з розслідування обставин нападу 7 жовтня, ніхто в керівництві країни не відповів за цей страшний провал в обороні, ХАМАС не розгромили, Іран не зупинили.

У внутрішній політиці, кажуть критики, Ізраїль дедалі більше перетворюється з ліберальної демократії на авторитарну державу, у якій поступово руйнується система стримувань, обмежується незалежність судової влади та посилюється вплив релігії.

Для багатьох ізраїльтян майбутні вибори — це останній шанс зупинити цей процес, каже Шнайдер.

"Те, що Нетаньягу раз за разом перемагає і цим дратує своїх противників, і є демократія, саме так вона працює. Він просто дуже сильний у політиці, ось і все", — упевнений Бульштейн.

Передвиборчі опитування показують, що Нетаньягу та його коаліція поступаються опозиційному блоку на чолі з Гаді Айзенкотом.

Лише за дев'ять днів до виборів президент США Дональд Трамп вирішив нарешті відкрито підтримати Бібі.

У дописі в соціальних мережах Трамп назвав Нетаньягу "великим прем'єр-міністром-воїном" і висловив йому свою "повну й беззастережну підтримку".

Трамп також натякнув на можливість відновлення спільних бойових дій проти Ірану, якщо "іранська влада без зволікань не змінить свою поведінку".

Іранська загроза та перспектива її усунення є надзвичайно важливими питаннями для ізраїльтян, тому, можливо, заява Трампа дещо зміцнить позиції Бібі в дні, що залишилися до голосування.

За кілька днів до виборів Нетаньягу також підтримав російський музикант, лідер гурту "Машина часу" Андрій Макаревич. Політики опублікував розмову з музикантом, який останні кілька років живе в Ізраїлі. Макаревич має ізраїльське та російське громадянство. Музикант під час розмови заявив, що він за Нетаньягу.

Гаді Айзенкот - головний суперник Бібі

Практично завжди в історії Ізраїлю політичні блоки формувалися на основі спільних ідеологічних поглядів. Однак за часів правління Біньяміна Нетаньягу, який найдовше обіймає посаду прем'єр-міністра, на політичній карті Ізраїлю почали з'являтися союзи, які раніше здавалися неможливими.

Наразі головний суперник Нетаньягу та його ультраправої коаліції — лідер партії "Яшар" ("Уперед") Гаді Айзенкот. До блоку з ним уже зараз готові увійти партії найрізноманітнішого спрямування — праві, ліві та центристи, об'єднані бажанням усунути Нетаньягу від влади.

На думку багатьох, Айзенкот — найсерйозніший опонент Нетаньягу за останні десятиліття. Він центрист із ухилом вправо в питаннях безпеки й цілком може перехопити ту частину традиційного електорату Бібі, яка давно хотіла альтернативи в межах свого ідеологічного табору.

Айзенкот, який виступає за притягнення винних до відповідальності, за політичні реформи та національну єдність, різко критикує керівництво Нетаньягу за його дії як до, так і після нападу ХАМАС 7 жовтня.

Підтримуючи військові операції Ізраїлю, він водночас стверджує, що уряд не має чіткої стратегії, і закликає провести незалежне розслідування провалів, пов'язаних із нападом 7 жовтня.

Гаді Айзенкот — колишній начальник Генерального штабу, йому 66 років. Колеги описують його як серйозну, прямолінійну людину, яка не вміє маневрувати.

"Він також є батьком, який переживає горе. У грудні 2023 року він втратив сина, який загинув у бою в Газі. Це робить його становище унікальним, тому що Ізраїль усе ще перебуває в шоці від кошмару 7 жовтня. Люди бачать у ньому людину, яка принесла найбільшу жертву в цій війні — життя свого сина", — каже політична оглядачка Таль Шнайдер.

За її словами, він не займатиметься створенням палестинської держави, але забезпечуватиме дотримання ізраїльських законів. Наприклад, він пообіцяв повернути покарання поселенців, які тероризують палестинців на Західному березі.

"Він колишній глава ЦАХАЛу, а отже, йому можна довіряти в питаннях безпеки. 90% цих виборів будуються саме навколо безпеки", — вважає Шнайдер.

Політолог Аріель Бульштейн погоджується, що служба в Генеральному штабі автоматично додає Айзенкоту багато балів, але вважає, що він не є самостійною політичною фігурою.

"Просто противники Нетаньягу обрали собі нового месію, як упродовж останніх 20 років обирали на цю роль Ципі Лівні, потім Лапіда, потім Ганца, — каже Бульштейн. — Зараз це Айзенкот. Ми нічого про нього не знаємо як про самостійну політичну фігуру. А якщо він програє, то ніколи й не дізнаємося, тому що через чотири роки ставка буде зроблена на когось іншого".

Математика виборів та арабський фактор

Соціологічне опитування одного з провідних ізраїльських новинних ресурсів Walla, опубліковане рівно за тиждень до виборів, показало цікавий результат. Внаслідок виходу з перегонів лідера партії "Кахоль-Лаван" Бенні Ганца та перерозподілу його голосів в опозиційному блоці розрив між двома найбільшими партіями — "Яшар" ("Уперед") Гаді Айзенкота та "Лікудом" Біньяміна Нетаньягу — збільшився до чотирьох мандатів на користь опозиції.

За попередніми прогнозами, "Яшар" може розраховувати на 23 місця в Кнесеті, "Лікуд" — на 19.

Партія Нафталі Беннета "Бе-Яхад" ("Разом") з опозиційного блоку також зміцнила свої позиції й може отримати до 14 місць. Інші союзники Айзенкота — Яїр Голан ("Демократи") та Авігдор Ліберман ("Наш дім Ізраїль") наразі набирають дев'ять і вісім мандатів відповідно.

Праві релігійні партії ШАС, "Яхадут га-Тора", "Оцма Єгудіт" ("Єврейська сила") Ітамара Бен-Гвіра, "Релігійний сіонізм" Бецалеля Смотрича та націонал-ліберали із "Зеут" ("Ідентичність") на чолі з Моше Фейгліном, згідно з соціологічними опитуваннями, можуть претендувати в середньому на 6-8 мандатів.

Арабським партіям, які не входять до жодного блоку, сукупно прогнозують 15 місць у парламенті.

Таким чином, жоден із блоків не набирає необхідних 61 мандата. Це означає, що склад майбутнього уряду, ймовірно, залежатиме від кількох невеликих партій, які балансують на межі подолання виборчого бар'єра у 3,25%.

"Ліворуч цього разу втрати голосів немає, там відбулося правильне об'єднання. А для Нетаньягу результати виборів залежатимуть від того, скільки партій не подолають виборчий бар'єр і скільки голосів згорять. На цей момент є кілька невеликих списків, які належать до право-релігійного блоку й можуть не набрати мінімум. Сукупно ці списки набирають не менше 200 тисяч голосів, а це в ізраїльських політичних реаліях — чотири мандати в Кнесеті", — каже Аріель Бульштейн.

Також дуже важливо, наскільки Нетаньягу вдасться підняти явку в традиційних для "Лікуду" регіонах хоча б до середнього рівня по Ізраїлю, пояснює експерт. Минулого разу, каже він, правий табір переміг дуже переконливо, але в традиційно пролікудівських містах відсоток явки був низьким.

Одне з ключових питань на цих виборах — чи готові опозиційні партії об'єднатися з арабськими списками заради формування уряду.

Традиційно єврейські блоки неохоче включають арабів до правлячих коаліцій, але прецеденти були.

У недавньому минулому до правлячої коаліції Нафталі Беннета у 2021-2022 роках входила арабська партія, хоча її представники не обіймали міністерських посад.

"Досі обидві сторони ізраїльської політики заявляли, що не підуть на коаліцію з арабськими партіями. У такому разі може виникнути дедлок (патова ситуація, за якої жоден із блоків не набирає 62 мандатів і уряд не може бути сформований. — ВВС). Але в ізраїльській політиці все може змінитися за одну ніч, як уже не раз бувало. Я не здивуюся, якщо якісь передвиборчі обіцянки просто вилетять у вікно", — каже Таль Шнайдер.

За її словами, покладатися на передвиборчі опитування складно через особливості ізраїльської виборчої системи.

"Але можна точно сказати, що ми очікуємо високу явку. І зокрема — серед арабської меншини, що може суттєво вплинути на результат виборів", — вважає Шнайдер

Що вибори в Ізраїлі означають для регіону

Багато аналітиків зазначають, що у зовнішній політиці, на відміну від внутрішньої, між головними ізраїльськими гравцями немає принципових розбіжностей у порядку денному, принаймні на рівні передвиборчих обіцянок.

Після 7 жовтня питання створення палестинської держави викреслили з порядку денного навіть тих партій, які раніше були готові його обговорювати. Саме тому блок Айзенкота (якщо переможе) намагатиметься будь-якими способами уникнути коаліції з арабськими партіями.

Але існує спільна думка, що з Айзенкотом стануть можливими процеси, які загальмувалися або взагалі не розпочалися за Бібі.

Для палестинців у Газі зміна уряду в Ізраїлі може означати припинення бойових дій і початок міжнародних зусиль із відновлення сектору згідно з 20-пунктами плану, який запропонував Трамп у вересні 2025 року. Для палестинців на Західному березі — захист від насильства з боку поселенців.

"Якщо Ізраїль покаже, що не допустить свавілля, яке чинять єврейські поселенці на Західному березі щодо палестинців; якщо Ізраїль продемонструє готовність до співпраці із західними партнерами щодо Гази; якщо ми змінимо наш алгоритм дій у Лівані, можливо, тоді щось почне змінюватися", — вважає політична оглядачка Таль Шнайдер.

Ці кроки допоможуть Ізраїлю насамперед відновити відносини зі своїми найближчими союзниками в регіоні — Єгиптом і Йорданією та, можливо, послаблять міжнародну ізоляцію, в якій країна опинилася через війну в Газі.

Але загалом, за словами експертів, вони не очікують великих проривів у регіональній політиці навіть у разі зміни уряду, за винятком, можливо, сирійського напрямку. За деякими даними, в ізраїльських політичних і силових структурах тривають дискусії про те, як вибудовувати відносини з новою владою в Дамаску на чолі з Ахмедом аш-Шараа.

Найскладнішим напрямком для врегулювання був і залишається Ліван, навіть попри те, що влітку цього року сторони підписали у Вашингтоні рамкову угоду про шляхи завершення війни між Ізраїлем та підтримуваним Іраном угрупованням "Хезболла".

"Хезболла" залишається активним гравцем ліванської політики й активною військовою силою на кордоні з Ізраїлем, і жоден, навіть найпоміркованіший уряд не зможе ігнорувати загрозу на своїх північних рубежах.

На думку більшості експертів, майбутня стратегія Ізраїлю щодо Лівану та Ірану залежатиме від ступеня залученості Сполучених Штатів та їхнього близькосхідного порядку денного.

А ступінь і характер цієї залученості залежатимуть від результатів листопадових проміжних виборів у США.

"Якщо демократи отримають більшість в одній або обох палатах Конгресу, у них з'являться нові парламентські інструменти для впливу на політику щодо Ізраїлю та Палестини. Але найголовніше — законопроєкти, які вони пропонуватимуть, закладуть основу політики, якою керуватиметься майбутня демократична адміністрація", — вважає Хаді Амр, науковий співробітник програми з Близького Сходу та Північної Африки британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House.